nacburo (nacburo) wrote,
nacburo
nacburo

Газові угоди Тимошенко – хронологія злочинів та національної зради. Третя частина

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Газові угоди Путіна-Тимошенко: як і на кого тиснула Європа

Аби виправдати газові угоди Тимошенко та бютівські піарники активно посилаються на тиск на прем’єр-міністра України з боку європейських країн та Росії (це крім звинувачень на адресу Ющенка й Фірташа).

Загалом у політиці тиск громадської думки, опонентів, тераріуму однопартійців є звичайною річчю. У такому середовищі діє будь-який політик. І чим вищий його статус, тим більшим є цей тиск. Стати міністром, а тим більше прем’єр-міністром та президентом, не пройшовши через горнило жорсткої політичної боротьби й тиску з усіх боків, практично неможливо.

Тому посилання на тиск задля виправдання дій політика завжди виглядає непереконливо. Більш того – дискредитує його, бо позиціонує як слабака. А коли мова йде про Тимошенко, яку називають «єдиним мужиком» в українській політиці, то розмови про те, що за допомогою тиску на неї, можна було отримати невигідний їй варіант, виглядають як щось узагалі неймовірне.

Та враховуючи, що ці аргументи все ж таки лунають, спробуємо розібратися, наскільки вони пояснюють те, що відбувалося наприкінці 2008-го – на початку 2009 року.

Отже, як тиснула Європа.

Безперечно, від газового конфлікту між Україною та Росією, особливо в умовах істотного похолодання у відносинах, яке спостерігалося в першій половині січня 2009 року, європейці не були в захваті. А тому, зрозуміло, були вельми зацікавлені в його максимально швидкому припиненні. Очевидно також, що керівники центрально- та західноєвропейських країн намагались тиснути на високопосадовців України й Росії, аби примусити їх якомога швидше знайти компроміс.

Водночас в жодному виступі представників Євросоюзу та європейських держав не було навіть натяку на те, що Україна є головною винуватицею газової війни. А керівники держав постсоціалістичного табору – Польщі, Литви – відкрито звинувачували саме Росію у свідомому тиску на Україну, який має не стільки бізнесовий, скільки політичний характер.

Так, представник Єврокомісії 8 січня 2009 року заявляв: «Європейський Союз не ставатиме на позиції якоїсь зі сторін – ні української, ні російської. Ми продовжуємо вимагати відновлення поставок газу в повному обсязі негайно». Він також сказав, що відбір українською стороною газу, необхідного для забезпечення його транзиту до країн ЄС, не є підставою для того, щоб Газпром припинив обсязі постачання газу в Європу. «Аргументи Газпрому про те, що Україна відбирає якусь частину газу з транзиту і що НАК „Нафтогаз України“ має підтримувати рівень газу, не є підставою для того, щоб припиняти поставки газу Росією», – сказав представник ЄС.

У зв’язку з цим знову була заявлена позиція Європейського Союзу, згідно з якою всі сторони мають зробити все необхідне, щоб відновити поставки газу в ЄС.

«Газпром повинен постачати газ до країн ЄС. Ми сподіваємося, що він перегляне свою позицію й відновить постачання», – підкреслив він.

Більш того, якщо на офіційному рівні з боку керівників Євросоюзу та провідних європейських держав лунали заклики до обох сторін газового конфлікту й відповідальність покладалась на обидві сторони, то неофіційно – через ЗМІ – доволі чітко пояснювалося громадськості, хто є реальним винуватцем того, що громадяни європейських країн зіштовхнулися з газовою кризою.

Так, за інформацією «Файненшл Таймз Дойчланд», у своїх висновках для внутрішнього користування Єврокомісія виходить з того, що, зупинивши постачання газу, Росія порушила свої договірні зобов’язання перед європейськими країнами. Крім того, у Брюсселі мають підозру, що акція Росії, скоріш за все, є давно спланованою, адже ще в грудні делегати Газпрому приїздили до європейських столиць, «готуючи» світ до нинішньої кризи.

У британському виданні «Таймз» у статті «Холодна зброя Володимира Путіна легко може обернутися проти нього» зазначалося: «Швидше за все, Путін поставив мету не тільки покарати український уряд за те, що він сподівається привести країну в НАТО, а й показати ще раз мешканцям східних кордонів Європи (якщо там хтось уже забув про вторгнення Росії в Грузію), що їм набагато вигідніше залишатися близькими до Росії, а повертатися обличчям до Заходу, навпаки, небезпечно».

Водночас американський «Волл Стрит Джорнал» пише, що п’ять місяців тому Путін «направив російські танки в Грузію, а тепер звернув свій погляд на ще одну надокучливу демократичну сусідку – Україну». «Намагайтеся не звертати уваги на весь цей галас про плату за транзит, заборгованість і ринкові ціни. Найбільш очевидний факт конфлікту між Росією та Україною стосується поставок газу: безжалісний російський лідер користується енергетичним кийком, щоб послабити прозахідний уряд у Києві і, залякавши ЄС, примусити його до підпорядкування. Стратегічні ставки такі ж великі, як минулого літа», – пише видання. На думку журналістів, «Москва засвоїла уроки 2006 року й напередодні цієї зимової війни влаштувала пропагандистський бліцкриг». «Вона доручила лобістській фірмі з Брюсселя запевняти жителів континенту в безпеці їхніх поставок – принаймні, до вчорашнього дня – і перекладати провину на небажання українців платити „ринкову ціну“ за природний газ і платити за графіком», – пише видання.

Французький Le Monde також відзначає, що політичний контекст відіграє чималу роль у новій «газовій війні». “Москва так і не змирилася з прагненням України вступити в ЄС і ще менше – в НАТО. Путін порівняно недавно заявив, що ця країна, частина територій якої, як він вважає, Центральна Європа, а інша частина – подарована Росією, «це навіть не держава!», – пише видання.

В іншій статті «Путін розбудив нас – ми вразливі перед шантажем» «Таймз» вважає пропагандистським прийомом показове відкриття вентилів, які Газпром ніколи не повинен був закручувати. Щоб пропустити нікчемний струмінь газу, що припинився за кілька годин, Україна мала б перекрити тепло своїм громадянам. Потік газу відновиться лише тоді, коли Путін вирішить, що вже успішно повішав усіх собак на Україну. Він зробив те, чого не наважувався робити жоден радянський лідер – перетворити головну національну цінність на інструмент шантажу. На словами авторів публікації, необхідно забути про «комерційну суперечку», у що намагаються повірити в ЄС. Цей конфлікт є «холодною війною» Кремля проти мрії України належати до Заходу. На думку газети, політичним сигналом Європі, яка мерзне, є те, що заради російського газу вони мають або інвестувати з Газпромом у нові газопроводи по дну Балтійського й Чорного морів, що оминатимуть «ненадійну» Україну, або ж здати Україну Росії на «перевиховання». Іншими словами: хочете газ – руки геть від України.

Незважаючи на десятки мільйонів доларів, які Росія витрачала на піар та лобістські компанії, що мали виставити винною в газовому конфлікті саме Україну, вона програвала в боротьбі за громадську думку в європейських країнах та США.

Фактично це був змушений визнавати й сам Путін, який дорікав тоді західним ЗМІ, що ті, мовляв, не так усе розуміють і не того підтримують у газовому конфлікті. Але «не так усе розуміють і не того підтримували» також керівники європейських держав.

Так, на зустрічі з канцлером Німеччини Ангелою Меркель Володимир Путін дорікнув, що Євросоюз фактично підтримує позицію України в газовому конфлікті, ставлячи Москву та Київ на одну дошку. «Позиція Євросоюзу фактично є підтримкою України», – заявив Путін.

Те що керівники провідних західноєвропейських держав не могли сказати напряму, вони давали зрозуміти іншим чином. І це добре розуміли в Москві.

Отже, вважати тиск на Тимошенко з боку європейських країн настільки потужним, що у зв’язку з цим вона була вимушена йти на поступки Газпрому, навряд чи буде справедливим…

далі буде…


Борис Кушнірук, Українська правда

Tags: ЄЕСУ, Європа, Іван Фурсин, Ітера, Ангела Меркель, Володимир Путін, Віктор Ющенко, ГТС, Газпром, Герхард Шредер, Дмитро Медвєдєв, Дмитро Фірташ, Интергаз, Міллер, Нафтогаз, Олег Дубина, Північний газовий поток, РосУкрЕнерго, Росія, Тимошенко Юлія, Україна, Фірташ, Центрогаз Холдинг, Юлія Тимошенко, Юрій Бойко, Ющенко, афери Тимошенко, бютівські політтехнологи, вугілля, газові угоди Тимошенко-Путіна, злочини Тимошенко, контракт на постачання газу, мазут, нафта, національна зрада, постачання газу, середньорічна ціна на газ, справа Тимошенко, суд над Тимошенко, транзит російського газу, транспортування газу, українська ГТС, ціна на газ
Subscribe
Comments for this post were disabled by the author