August 24th, 2015

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Юракадемия Кивалова получила от правительства Яценюка по-новому наибольший госзаказ

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Kivalov-lustr1-500x384

Наибольшее количество мест на юридические специальности на вступительной кампании этого года государство профинансировало в академии Кивалова.

Такое заявление опубликовано на сайте нардепа от БПП Николая Томенко, сообщает sprotiv.org.

Томенко отметил, что проанализировав вступительную компанию 2015 года, он сделал вывод, что именно в Национальном Университете «Одесская юридическая академия» больше всего госзаказа на юрспециальности: 699 бакалавров, 75 специалистов и 385 магистров. Томенко написал, что Минобразования и КМУ сохранили привилегированное положение академии Кивалова. А из этой академии выходят будущие судьи, прокуроры и следователи.

Известно, что заказ на юристов в КНУ им. Т. Шевченко профинансирован из Кабмина всего на 150 бакалавров.

Напомним, что Порошенко учился в ОНЮА у Кивалова.

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Самопоміч збирає в свої ряди «ахметовців»

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

ahmetov-sponsor1-500x281

В списку партії «Самопоміч» на майбутніх місцевих виборах можна буде побачити людей, прихильних Ринату Ахметову. Мова йде про списки в Запоріжжі.

Про це пише місцеве видання «Разом», повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Там зазначають, що у списку помітили декількох людей, підконтрольних Ринату Ахметову та меру Запоріжжя Олександру Сіну.

Зокрема в списках партії помітили директора місцевої телекомпанії «ТВ-5» Максима Онопрієнка та багатьох її працівників. Компанія належить Ринату Ахметову.

Крім того, в списках партії помітили відомого місцевого політика Марка Марченка, котрий вважається прихильником місцевого мера-регіонала Олександра Сіна.

За інформацією «Разом», завдяки знайомству з Рінатом Ахметовим та Сіном група «Самопомочі» Марченко-Корольова стала часто з’являтися у засобах масової інформації, які підконтрольні Рінату Ахметову.

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Вадим Столар. Скандальный «тихушник». Расследование

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Stolar-Vadym11-300x200

 

На днях Юрий Луценко, глава фракции Блок Петра Порошенко официально заявил о объединении с УДАРом Виталия Кличко. На выборы они пойдут вместе. В принципе, знающие люди прогнозировали это еще в начале-середине августа. Маркером для них стали новости об Вадиме Столаре, который должен был возглавить по одной версии одесский, а по другой версии киевский штабы БПП. Впрочем, сам Вадим Михайлович этот факт на своей страничке в фейсбуке опроверг, назвал эту информацию досужими слухами. Может это действительно слухи. Но кто же такой этот Вадим Столар? Ведь большинству людей, кроме тех, кто живет на Оболони, где он баллотировался, это имя ничего не скажет. Что же, это очень интересный персонаж. Самое интересное, он в разные времена был фигурантом самых громких украинских скандалов, но каким-то образом остался в тени.

Кровная родня

Вадим Столар из довольно богатой семьи, по всем меркам он «мажор». Но интересно не это, мало ли в Киеве «мажоров». Интересно, каким именно путем его семья сделала деньги. Его маме и папе, Яне и Михаилу Столару принадлежит ряд компаний, среди которых названное в честь маменьки турагентство «Яна». Это не простое турагентство. Оно занималось эксклюзивным отдыхом налоговиков и прокурорских, в числе которых был бывший генпрокурор Святослав Пискун. Этот бизнес – основа другой успешной компании, которая принадлежит супруге Вадима Михайловича, Инне Майструк. Называется эта фирма «Универсальная юридическая компания» и занимается она решением проблем в основном с налоговиками и прокурорскими, которые, как уже говорилось, недорого и качественно ездят за границу стараниями турагентства родителей Вадима Столара. Еще один бизнес жены нашего героя – модельное агентство «Метрополитен». Вы не найдете его сайта в интернете, его модели не участвуют в серьезных показах, типа «недели моды». На самом деле, это «крыша» для дорогого эскорт сервиса. И их телефон знают только люди, которые «в теме» и с деньгами.

Скажи мне, кто твой друг

Друзья у Вадима Михайловича тоже специфические. Одно время он жил в Конче-Заспе в доме Степана Черновецкого, сына тогдашнего одиозного мера Киева. Черновецкий-младший и Столар партнеры в столичном бизнес-центре 101 Tower. Понятно, что землю под такой проект бизнес партнеры получили без проблем и недорого. Но наиболее одиозным его приятелем является криминальный авторитет Вячеслав Фурса, известный милиции как Слава Вышгородский. В лихие девяностые он промышлял продажей угнанных автомобилей, но со временем организовал несколько предприятий с Вадимом Столаром. Это и «Сяйво», «Лига –М», «Фудсервис», «НТЦ Дия». Занимаются эти предприятия разными бизнесами, некоторые из них вполне легальны, некоторые, как, например, «НТЦ Дия» — использовали «серые» схемы на рынке нефтепродуктов, когда из России завозилась сырая нефть, а уже в Украине из нее делали семьдесят шестой бензин и продавали его под маркой девяносто второго. Однажды друг и партнер Столара Фурса по пьяному делу убил милиционера. Тут и вступили в силу описанные выше связи. Уголовного авторитета отмазывал и давил на суд лично Святослав Пискун. Отмазал. Слава Вышгородский до сих пор на свободе и до сих пор партнер Столара. Но сам Вадим Михайлович пошел к новым высотам.

Первое крупное «кидалово»

Очень крупное. По одним данным это 13.3 миллионов евро, по другим 55 миллионов евро. Ровно на такую сумму в свое время Столар кинул Конверсбанк. Схема была простая: партнеры тогдашнего владельца банка Владимира Антонова – Стрижак и Тумовс по доверенности ввели в состав акционеров банка Вадима Столара. Они были не только акционерами, но и топ-менеджарим банка, так что контролировали в банке все. А дальше – дело техники, из банка вывели огромные суммы денег, а сам банк переписали на своих людей. Потом потребовали у Владимира Анотонова  17 миллионов евро, пообещали в этом случае вернуть банк. Антонов не заплатил и,  банк ушел Вадиму Столару.

Stolar-Vadym3-500x325

Он и до сих пор работает, только сменил название на CityCommerseBank. Впрочем, банкир из него получился никудышний — сейчас в банк введена временная администрация и его готовят к ликвидации. Может быть в ходе этих действий выплывет правда. Хотя, учитывая связи семейства Столаров, вряд ли это станет проблемой для Вадима Михайловича.

Афера века

Но самым большим «достижением» Столара стала афера со строительной компанией «Элита-центр». Вадим Михайлович был одним из учредителей этой компании.  Более того, через его фирмы Торговый дом «Возрождение» и «Элит-Боксинг» деньги инвесторов строительства выводились и обналичивались. В результате этой аферы пострадало более полутора тысяч человек. Имя Вадима Столара фигурировало в уголовном деле, но он свою причастность к нему отрицал. На суде он был… свидетелем. Всю вину взвалили на его партнера Александра Шахова-Волконского, и он единственный сел «за други своя», хотя любому понятно, что он не мог провернуть такую аферу в одиночестве. Говорят, что Столара тогда отмазал все тот же Святослав Пискун.

Политика и ничего личного

В 2007 году Вадим Михайлович был депутатом Верховной рады от партии регионов. А вот в 2012 ему не повезло. Видимо, округов для всех «героев Майдана» не хватало и конкуренцию ему на родной Оболони составил Александр Бригинец. Столар проиграл, но с провластными силами решил не ссорится, поздравил своего оппонента с победой еще до оглашения результатов. Такое смирение вкупе с большими деньгами уважила пропрезидентская сила. Нет, Вадима Михайловича не взяли в УДАР, слишком уж одиозная личность. Но политическая сила Виталия Кличко выставила против него некую Ольгу Люльчак, никому не известную девушку у которой, вдобавок, нашлось множество откровенных фото в соцсетях. Ну а дальше выигрыш и проход в Киевсовет стали, опять-таки, делом техники.

Сегодня Вадим Столар один из «рулящих» бюджетом Киева, один из «коммуникаторов» новой власти со старой, один из «кастинг менеджеров», который отбирает депутатов для местных выборов, и один из «теневиков» штаба президентской силы. Так что можно смело сказать, что к власти нынче пришли (а точнее из нее никуда не уходили) не только чиновники, олигархи и продажные менты, но и откровенные мошенники.

Денис Иванов, Национальное бюро расследований Украины

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Зміна влади чи зміна режиму?

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Poroshenko-Yanukovich2

 

Чергова річниця незалежності – слушна нагода, щоби поставити очевидне питання: чи змінився в країні політичний режим? Відповідь на це питання підсумує головні аргументи, висловлені у двох попередніх розвідках.

Спочатку три вступні зауваження. Перше. Політичний режим часто ототожнюють із правлячою групою чи президентом, як-от «режим Кучми» чи «режим Януковича». Відповідно, від зміни людей при владі має означати зміну режиму. Це уявлення хибне. Люди важливі, але ще важливішим є середовище, яке визначає їхні мотиви та дії. Це середовище – сукупність визнаних політиками правил і норм, тобто інститутів. Таким чином, режим – це сукупність формальних і неформальних правил, що визначають поведінку політичних гравців.

Друге. Домінування неформальних правил взаємодії еліт (корупції, таємних угод, кумівства тощо) над формальними (Конституцією і законами) в Україні призвело до утвердження неефективної суспільної рівноваги – інституційної пастки. Ця пастка – це гібридний режим, тобто такий, де Конституція і закони співіснують з корупцією та клієнтелізмом як оболонка і ядро. Пасткою цей стан є для суспільства, але не для еліт, які «граючись з правилами», могли легко грабувати країну. Спроба змінити цей стан 2004 року була невдалою. Чи вдалою була спроба 2014 року – наразі незрозуміло. Революція, якої не хотів ніхто, крім Майдану, була вкрадена політиками і перервана війною. Тим часом нове українське керівництво вирішує питання політичного виживання шляхом адаптації до умов зовнішніх гравців (Заходу і Росії) та збереження «обмеженого доступу».

Третє. Режим змінюється тоді, коли з’являються нові гравці, які визнають нові правила гри. Режим, звісно, не змінюється за одну ніч. Ознаками зміни режиму у напрямку демократії є збільшення конкуренції (під час виборів), зростання демократичної участі (під час та між виборами) і посилення верховенства права. У нашому випадку це означає відмову еліт від звичних практик (неформальних угод, корупції, клієнтелізму) і згода «грати за правилами». Тепер поглянемо, чи виявляються ці ознаки після зміни влади і якою мірою.

Формальні інститути та неформальні практики після зміни влади

Після розколу фракції Партії регіонів у парламенті (18-20 лютого 2014 р.) та втечі Віктора Януковича з країни у Верховній Раді сформувалася нова більшість. Ця більшість прийняла кілька постанов, зокрема постанову про відновлення дії Конституції України у редакції 2004 р.

Формально Україна повернулася до прем’єр-президентської моделі правління, а фактично – до моделі конкуруючих клієнтелістських пірамід, які вона мала у постпомаранчевий період. Після падіння Віктора Януковича вбудована у Партію регіонів одноосібна клієнтелістська мережа розсипалася, однак клієнтелізм, як принцип взаємодії еліт (поряд з непотизмом і корупцією), нікуди не зник. У період між 21.02.2014 р. і 25.05.2014 р. (від втечі Януковича з країни до позачергових виборів президента) влада в Україні опинилася в руках однієї політичної сили – ВО «Батьківщина», хоча вплив на прийняття рішень також здійснювали лідери вчорашньої опозиції (Олег Тягнибок, Віталій Кличко), олігархи і навіть представники старої влади. Обраний 22.02.2014 р. на посаду голови ВР Олександр Турчинов поєднував також обов’язки президента України та Верховного головнокомандувача. З призначенням на посаду прем’єр-міністра Арсенія Яценюка (27.02.2014 р.) і формуванням нового уряду вирішальний вплив на прийняття рішень у країні отримав дуумвірат Турчинов-Яценюк.

Призначення на ключові державні посади відбувалися за квотами трьох політичних сил: ВО «Батьківщини», ВО «Свободи» та УДАРу, які виставляли себе опонентами Януковича, але фактично були посередниками між владою і Майданом. Хоча УДАР офіційно не брав участі у формуванні уряду, Сергій Лещенко написав про це так: «Портфелі ділять лідери трьох сил, а також Мартиненко з Іванчуком від «Батьківщини», Кривецький від «Свободи» і… Ковальчук від УДАРу. При цьому посади роздають за квотним принципом, який не оголошений нікому в державі». Посилаючись на публікацію в австрійській газеті, журналіст оприлюднив факт двох таємних зустрічей Порошенка, Кличка і Ковальчука з Льовочкіним та Фірташем у Відні. Результатом цих зустрічей стала відмова Кличка від участі у президентській кампанії на користь Порошенка, фактичне поглинання малопомітною партією «Солідарність» добре структурованої партії Кличка і підтримка Фірташем Порошенка на президентських виборах. Згодом усі троє визнали факт зустрічі, хоча Порошенко заперечував будь-яку підтримку, надану йому затриманим в Австрії олігархом. Однак сам Фірташ на слуханнях у суді Відня заявив: «Можу сказати, що ми добилися, чого хотіли. Порошенко став президентом, Кличко – мером». Виконання «віденських угод» виявилося уже після президентських виборів. Так, за квотою УДАРу були призначені заступники міністра юстиції, голови СБУ, служби зовнішньої розвідки, міграційної служби, а також голови щонайменше п’яти державних адміністрацій (Київської, Чернівецької, Черкаської, Хмельницької та Запорізької).

Відразу після зміни влади більшість посад у центрі і регіонах розділили між собою ВО «Батьківщина» та ВО «Свобода». У першому уряді Яценюка ВО «Батьківшина» отримала портфелі першого віце-прем’єра, п’яти міністрів, а також посади семи голів обласних державних адміністрацій. ВО «Свобода» отримала посади віце-прем’єр-міністра, трьох міністрів, генерального прокурора, голови Державного агентства земельних ресурсів та шести голів ОДА.

Кількість гравців, що брали участь у формуванні другого уряду Яценюка, збільшилася, хоча принцип призначень залишився той самий. Цікаво, що сам прем’єр, презентуючи склад нового уряду у парламенті, запропонував «вносити пропозиції щодо політично відповідального уряду, а не того, що був поділений за принципом квот». З заяв окремих політиків і журналістів ми дізналися, що за квотою ВО «Батьківщина» були призначені міністри екології (Ігор Шевченко) та молоді і спорту (Ігор Жданов), за квотою Радикальної партії – віце-прем’єр Валерій Вощевський, за квотою «Самопомочі» міністром аграрної політики став Олексій Павленко. Якщо у першому «постмайданному» уряді 16 міністрів були позапартійними, то у другому лише 10, з яких троє стали громадянами України напередодні своїх призначень. Таким чином, «квоту Майдану» фактично ліквідували нові учасники «торгів».

Порівняно з попередніми обидва уряди Яценюка справді виглядають молодшими (середній вік 38 р.) і професійнішими (лише двоє міністрів у другому уряді не розмовляють англійською). Проте спосіб формування уряду свідчить, що «правила гри» в українській політиці змінюються дуже повільно. Квотний принцип призначень на посади, який діє в Україні з початку 2000-х, досі регулює взаємодію еліт.

Клієнтелізм у системі «конкуруючих пірамід»

Після вступу на посаду президента Петро Порошенко почав будувати власну мережу, розхитуючи дуумвірат Турчинова-Яценюка. Клієнтелізм у формі лояльності-фаворитизму залишився вагомим чинником призначень на державні посади. Так, протягом року президент звільнив 22 з 24 голів обласних державних адміністрацій, призначених Турчиновим. Главою президентської адміністрації став давній партнер Порошенка зі сфери медіа-бізнесу Борис Ложкін, його першим заступником – Геннадій Зубко, керівник виборчого штабу Порошенка у Житомирі, який доти тимчасово виконував обов’язки керівника Державного управління справами. З липня по грудень 2014 року ще одним заступником Ложкіна був мільярдер Юрій Косюк, який дотепер є позаштатним радником президента. Відновивши посаду першого помічника президента, Порошенко призначив туди Юрія Оніщенка, який працював з ним коли той очолював МЗС. Зі сходженням Порошенка на олімп української політики експерти та журналісти заговорили про прихід «Вінницького клану» у столицю. Так, головою ВР став колишній мер Вінниці Володимир Гройсман, першим заступником голови Апарату ВР – Володимир Слишинський, головою Державного управління справами – Сергій Березенко, першим заступником міністра регіонального розвитку – Володимир Кістіон. Провалом клієнтелістської кадрової політики Порошенка спостерігачі назвали призначення Гелетея міністром оборони і Гонтарєвої головою Нацбанку.

Загалом вільні вибори президента та парламенту легітимізували постреволюційну зміну влади, але глибоке оновлення влади загальмували змішана система проведення виборів, вплив олігархів, клієнтелізм та квотний принцип призначень на державні посади. Доповнені корупцією і неформальними угодами, ці практики є головними перешкодами повернення України на шлях сталого розвитку.

На початку я звернув увагу, що зміна самих лише людей при владі не свідчить про зміну режиму. Достатньою умовою зміни режиму є визнання політиками нових правил. Правила, як і режим, не змінюються за одну ніч. Але країна вже півтора року живе у стані війни з Росією, а президент з конституційною більшістю у парламенті та реформаторським урядом не демонструють бажання розлучатися ні зі старими звичками, ні з власністю. Хоча легкість ведення бізнесу дещо покращилася порівняно з минулим та попередніми роками, проте індекс економічної свободи погіршився. Системна корупція змінилася хаотичною, але залишається на тому ж рівні, чи навіть зростає. Дотримання прав і свобод громадян навіть на материковій частині країни залишається проблемним, а нова влада «часто нехтує принципом верховенства права, …керуючись політичною доцільністю». За показником індексу верховенства права 2015 року Україна виявилася дев’ятою з 13 країн регіону, а сам показник покращився лише на одну соту пункту (з 0.47 до 0.48, який вимірюється від 0 до 1). Так само показник демократизації Freedom House порівнянні з 2014 роком покращився на кілька сотих пункту (з 4.93 до 4.74, де 1 – консолідована демократія, а 7 – консолідований авторитаризм), але він гірший від того, який Україна отримала через рік після Помаранчевої революції (4.21).

На тлі цієї невтішної динаміки довіра до головних державних інститутів падає. Стрімке падіння довіри до Президента з майже 55% на час виборів у травні 2014 р. до 12,6% (тут і далі – станом на березень 2015 р.), парламенту (до 4,4%) і уряду (до 4,5%,) не є звичним поствиборчим трендом. Високі очікування українців швидко змінилися невдоволенням від тривалого беззаконня, корупції і різкого підвищення цін. Байдужість влади до потреб громадян або повторна зрада цінностей Майдану, схоже, стає синдромом. Таким чином, розрив між владою і суспільством, який поглибив Янукович, так і не вдалося подолати. Відповіддю суспільства на таку «політичну амнезію» влади може стати нова масова мобілізація. Перезавантаження системи у цих умовах може знову не відбутися.

Підсумовуючи, скористаємось переліком індикаторів зміни режиму, складеним британською аналітичною організацією Policy Exchange.

zmina-vladi1

Отже, відповідь на винесене у заголовок запитання – негативна. Як і 2005 року, змінилися лише гравці, але не визначальні інститути. Повернення до Конституції у редакції 2004 року сприятиме більшій конкуренції серед еліт, але збереження старих практик взаємодії між ними залишає інституційне ядро режиму без змін. Тих кількох десятків депутатів у ВР, котрі є носіями нових цінностей, виявляється замало для впровадження системних реформ. Ми знову опинилися перед дилемою: підтримувати владу чи домагатися її зміни? Якщо зміни – то яким чином? Нові вибори президента і парламенту будуть лише 2019 року, а осінні місцеві мало що змінять. Революційний вихід з пастки гібридності небезпечний втратою держави, а еволюційний можливий за збігу двох обставин:

1. Суспільство здійснює систематичний тиск на владу у справі впровадження реформ і контролює їх виконання.

2. Захід відмовляється від інструментального використання України у стосунках з Росією і «прив’язує» нас до своїх інститутів і структур.

Варіантів прив’язки може бути кілька, і їх варто розробляти. Слід, однак, пам’ятати: якщо ми самі собі не допоможемо, то нам ніхто не допоможе.

Юрій Мацієвський, Національне бюро розслідувань України

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Бесславные ублюдки мэра Киева Кличка. Список

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

 

Буквально на прошлой неделе интернет-общественность возмутило, что руководителем штаба Кличка и Блока Порошенка стал одиозный екс-регионал Вадим Столар. Как же так, президента и мера будет представлять человек с широкими криминальными связями и шлейфом строительных скандалов, в том числе аферой «Елита-Центр»

 

Но Столар далеко не единственный мудак, который пролез в Киевсовет на горбе у славы Кличка и теперь хочет повторить эту схему. Команда Кличка-Порошенка получила 78 депутатов из 120. Это абсолютный рекорд для Киева. Среди этой пестрой толпы затерялось множество откровенных проходимцев и подлецов. Раскроем же наиболее интересных из них.

 

Виктория Кустова. Специалист по заработку на детях.

Kustova-Vktorya1-300x200

Депутатка от УДАРа официально живет на 3000 грн в месяц пенсии. Но при этом компания Кустовой «Ника-1» удивительным образом выигрывает все тендеры на закупку продуктов для школ и детских садиков.

С 2002 по 2010 Кустова была депутатом Оболонского райсовета, и тогда «Ника-1» побеждала во всех тендерах по Оболонскому району. Теперь добрая Вика кормит по завышенным ценам уже весь Киев.

Если Вам приходиться каждый месяц сдавать деньги на питание для своих школьников – передавайте привет Виктории Кустовой.

Николай Негрыч. Депутат с повадками бандита.

Negrich-Mikola1-300x168

Владелец нескольких строительных компаний Негрыч стал известным из-за незаконной стройки на Голосеевском проспекте. Там после нескольких столкновений с активистами, охрана Негрича открыла огонь из огнестрельного оружия по местным жителям.

После этого стало известно, что в качестве титушок Негры нанял бывших «активистов» Антимайдана.

Сам Негрыч по этой ситуации отказывается от любых комментариев. Тем не менее лидеров протестующих буквально в тот же день жестоко избили.

Готовность применить оружие против обычных людей, делает Негрыча одним из самых опасных претендентов на депутатское кресло в команде «УДАР-Солидарности».

Игорь Опадчий. Любитель недобросовестной конкуренции.

Opadchyi-Igor1

Опадчий «крышует» рынок на Лесном массиве, который примыкает к парку Киото. Уже много лет там идет война между владельцами рынка, местными активистами и бизнесменами, который получили разрешение снести рынок и построить на его месте ТРЦ.

Активистку которая защищают парк недавно жестоко избили. Случилось это сразу после того, как она на эфире заявила, что будет баллотироваться по округу Опадчего и не позволит ему вновь пройти в Киевсовет.

Максим Микитась, самый одиозный застройщик из «УДАРа»

Mikitas-Maxim1

Микитась руководит государственным предприятием «Укрбуд», это позволяет ему получать за бесценок лучшие земельные участки, и вести строительство без любых официальных разрешений.

Наиболее известный скандал при участие Микитася – попытка построить громадный дом на Никольско-Слободской улице, на самом берегу Днепра. Что бы обойти запрет строительства так близко, в документации Днепр указали как «реку среднего размера».

По генплану Киева на этой территории должен быть парк, но по плану Микитася – жилой комплекс из трех небоскребов.

Андрей Странников, серый кардинал коррупции в Киевсовете.

Strannikov-Andrey1

Странников успел «поработать во власти» и под началом  и Омельченка, и Черновецкого, и Попова, и наконец Кличка.

Приближенные к власти уверяют, что Странников незаменимый человек если необходимо «решить вопрос» с руководством столицы. Будь-то незаконная стройка, победа в гос.тендере или лицензия для бизнеса – все эти вопросы помогает решить Андрей Странников.

При этом Странников никогда не попадается на своих коррупционных схемах, и удачно отводит от себя весь негатив, который возникает в случае скандала. Это делает Странникова самым опасным из бесславных ублюдков мера, которым не в коем случае нельзя давать новый билет во власть.

Виктория Полец, Национальное бюро расследований Украины