November 12th, 2014

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Алексей Филатов примеряет лавры Андрея Портнова?

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Filatov-Oleksyi1Вместо «жизни по-новому» администрация президента усиливает давление на суды…

Не прошло и полгода после избрания Петра Порошенко президентом Украины, а в судебную систему вернулись порядки прежней власти: телефонное право, давление на судей, угрозы. Причем, как и при Викторе Януковиче, исходят они от человека, непосредственно отвечающего за судебную реформу в администрации президента. Однако в отличие от мастера тонкой интриги Андрея Портнова, нынешний замглавы АП Алексей Филатов работает слишком уж топорно.

Латвийский след

Когда судьи и адвокаты обсуждают между собой особенности вертикали управления судебной системой в Украине, то времена Андрея Портнова вспоминают если не с вожделением, то, как минимум, с уважением. По их словам, известный своими рейдерскими замашками, замглавы АП при Януковиче, а затем его советник, ответственный за судебную реформу, организовал комплексный подход к выстраиванию пирамиды «кривосудия». В этой конструкции было все – от законодательного обеспечения до индивидуальной работы с каждым из значимых судей, как по отдельным делам, так и по целым отраслям экономики. Система выстраивалась годами и, приправленная авторитарным подходом «семьи» к управлению государством в целом, работала вполне слаженно.

После того, как Андрей Портнов покинул страну, проблемы судебной системы никуда не исчезли. Однако на волне Революции Достоинства и казавшихся искренними призывов «жить по-новому» многие судьи и их визави – прокуроры и адвокаты – начали было ожидать, что и на их улице перевернется фура с конфетами «Рошен». То тут, то там сначала шепотом, а потом громче начали говорить об отказе брать взятки, о скором отмирании профессии «решалы», скрывающегося за вывеской респектабельной юридической компании.

Но торжественная музыка играла не долго. 22 июля 2014 года Петр Порошенко подписал указ о назначении заместителем главы своей Администрации юриста Алексея Валерьевича Филатова, экс-партнера юрфирмы «Василь Кисиль и Партнеры», который помогал главе АП Борису Ложкину продавать «Украинский медиа-холдинг» одиозному Сергею Курченко. Уже через несколько недель стало понятно, что это был черный день для всей судебной системы страны. Ситуация усугубилась, когда другими своими указами от 16 и 27 октября 2014 года президент Украины назначил Алексея Филатова координатором Совета по вопросам судебной реформы в Украине. Человек, который в дни Майдана отсиживался в теплых кабинетах и спокойно наблюдал, как люди гибнут за справедливость и достоинство страны, теперь будет пытаться отстроить судебную вертикаль в коррупционных интересах не хуже режима Януковича.

Как Алексей Филатов может «взаимодействовать» с судьями, четко видно на примере, казалось бы, рядового спора, который сегодня находится на рассмотрении в Высшем хозяйственном суде Украины. Латвийская коллекторская компания Reverta, которая является правопреемницей известного в узких кругах финучреждения с сомнительной репутацией Parex Banka, судится с украинским гражданином, пытаясь забрать у него недвижимость в счет погашения мифического долга. Несмотря на то, что все суды предварительных инстанций признали несостоятельность требований латышей, судьи ВХСУ колеблются.

Внешнее давление

«Заседание по рассмотрению дела по сути переносится уже четвертый раз. Судьи болеют, уходят в отпуск, полностью меняется состав судебной коллегии. Опытные юристы, знакомые с особенностями судебной системы, знают, что перенос дела в Высшем хозяйственном суде Украины более чем два раза четко свидетельствует о давлении на судей. Причем речь идет не столько о коррупции, сколько скорее всего об установлении вертикали телефонного права, когда судью вынуждают принять неправосудное решение безвозмездно и в интересах третьих лиц», – говорит адвокат, вице-президент юркомпании «Капитал» Дмитрий Лошаков.

У него есть веские основания предполагать, что давление на суд может осуществлять именно Алексей Филатов. Дело в том, что Филатов и его команда представляли интересы Reverta в судах еще когда новоиспеченный куратор судебной реформы трудился в компании «Василь Кисиль и партнеры», а затем вдохновлял создание некоторыми ее сотрудниками новой компании Aequo. По странному стечению обстоятельств именно команда Aequo продолжила сопровождение латвийской компании в судебных инстанциях. Но в этом факте нет ничего предосудительного. Есть в другом. Еще в бытность адвокатом, Алексей Филатов получил доверенность на представительство интересов Reverta в судах.

У нас распоряжении имеется копия этой доверенности компании Reverta на ее представителей в Украине. Она датирована 18 июня 2014 года. И первым среди перечня представителей указан именно Филатов Алексей Валерьевич. Таким образом, он является не только представителем компании, а играет главенствующую роль по представительству интересов компании Reverta в Украине. На руководящую роль Алексея Филатова в представительстве интересов Reverta в Украине указывает и факт его участия 24 сентября 2013 года в пресс-конференции в УНИАН, где затрагивались вопросы судебного дела. Службе безопасности Украины следовало бы обратить внимание на то, что на сегодняшний день эта доверенность не утратила силы.  А это наверняка является прямым указанием на коррупционные риски чиновника высшего звена.

«Таким образом, заместитель главы администрации президента лично заинтересован в положительном решении ВХСУ в пользу латвийской стороны. Ведь он наверняка имеет с Reverta договорные взаимоотношения и взятые на себя обязательства довести дело до победы. Можно ли это назвать политической коррупцией? До момента, пока Филатов не приведет доказательств обратного, считать его незапятнанным чиновником, не осуществляющим давление на суд, не представляется возможным», – говорит Д. Лошаков.

О Reverta и Parex Banka нужно сказать особо. Дело в том, что к интересам Parex имели непосредственное отношение известные в Украине латышские деятели Эрик Ванагелс и Стен Горин. Те самые, через которых в свое время была организована афера с «вышками Бойко», сомнительным строительством вертодрома на Парковой аллее, пиар-закупка тамифлю в годы премьерства Юлии Тимошенко и еще много других темных схем.

Учитывая эти факты, довольно сложно понять каким образом частное дело между латвийской компанией с довольно сомнительной репутацией и гражданином Украины касается интересов государства Украина, интересы которого призван представлять и защищать Алексей Филатов. Действия заместителя главы администрации президента не могут не бросать тень на самого президента. А ведь буквально несколько недель назад президент заявил: «Мне не нужен суд, лояльный к президенту. Мне и всему обществу нужен суд, который защищает закон и гражданина».

Подражая гению

Без внешнего влияния дело уже давно должно было развалиться, а производство – быть прекращено. Ведь хозяйственный суд по своей юрисдикции не должен рассматривать спор между физическим лицом и компанией – это прерогатива системы судов общей юрисдикции. Кстати, Высший специализированный суд по рассмотрению гражданских и уголовных дел выдержал беспрецедентное давление и встал в аналогичном споре гражданина и Reverta на сторону украинца. Рассмотрение же хозсудом дел физиков – практика времен Януковича, когда судебная система работала на «отжим» имущества у политически неугодных граждан. Более того, неподсудность дела в форме отказа в принятии иска к производству, должны были зафиксировать еще в первой инстанции – Киевском областном хозсуде, который не может рассматривать ни дела между физическими лицами, ни дела, связанные с имуществом в г. Киеве. Однако ВХСУ медлит.

Похоже, лавры Андрея Портнова не дают покоя новому замглавы администрации. И даже несмотря на абсурдность выдвигаемых к ответчику требований, он готов положить судьбу страны и принципы справедливого правосудия на алтарь собственных амбиций.

Cейчас самое время всем, кто пострадал от действий куратора судебной реформы, прямо и четко заявить об этом самому президенту. Пока такие дела просто рассматриваются в судах и не предаются огласке, ни о каком реформировании не может быть и речи.

Очевидно, что сейчас нужно выходить с пикетами, выдвигать требование к Порошенко лично заняться этим вопросом и на корню пресекать попытки его помощников взять под контроль судебную вертикаль

Хватит ли у президента мужества признать ошибочность своего решения и публично наказать коррупционера в своем ближайшем окружении, если худшие подозрения подтвердятся? Ответ на этот вопрос будет лакмусовой бумажкой для искренности всех заявлений о борьбе с коррупцией и люстрационных процессах. И, вполне возможно, переломной точкой в политической карьере Петра Порошенко.

Сергей Сушко, Национальное бюро расследований Украины

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Российские военные изнасиловали снайпершу «ДНР». Жуткие подробности

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

rus-soldatka1«ЛЮБОВЬ ПО-РУССКИ

Только что пришла инсайдерская информация от нашего источника в Донецке. Местные говорят, что сегодня около 17:00 на блокпосту боевиков на перекрестке ул. Орджоникидзе и Мелитопольская пропала снайперша ДНР.

Позже ее нашли мертвой со следами изнасилования. Среди местных сепаратистов говорят, что изнасиловали военные РФ и выбросили в зеленке недалеко от блокпоста.

Ждем дополнительных данных. Все, кто знает дополнительные подробности этого инцидента — сообщайте в л.с. Напомним, что этот район неоднократно фигурировал в новостных сводках. Также недавно были опубликованы видеодоказательства междоусобных стычек и разборок боевиков в Донецке, к сообщениям о которых ранее некоторые читатели относились скептически» — сообщает Roman Burko в Фейсбуке.

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Сергей Курченко хочет «порешать» вопросы с Генпрокуратурой

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Kurchenko-rozhuk1Уголовные дела, возбужденные в отношении объявленного в розыск основателя ВЕТЭК, «застряли» в Генеральной прокуратуре. И по слухам, Курченко имеет все шансы договориться с прокурорами о том, чтобы свалить всю вину на исполнителей

Под «младоолигарха» Сергея Курченко, сбежавшего в Москву сразу после крушения режима Виктора Януковича, правоохранительные органы начали копать еще в начале его большой профессиональной деятельности. По данным наших источников, разработку Курченко вела в 2010—2011 г. Служба безопасности Украины, которую тогда возглавлял близкий к Дмитрию Фирташу Валерий Хорошковский. СБУ заинтересовали схемы реализации сжиженного газа, которые наладили харьковские фирмы из его обоймы. Как выяснили сотрудники спецслужб, в схеме было задействовано более полусотни компаний, а на ее вершине находилась созданная Курченко фирма «Газ Україна-2009», оформленная на подставное лицо. Харьковчане принимали участие в специализированных аукционах по продаже сжиженного газа для нужд населения, который добывался компаниями «Укрнафта» и «Укргазвидобування», закупали его по стартовым ценам, отсекая всех конкурентов, и потом перепродавали вдвое-втрое дороже, получая в месяц $30-40 млн долларов прибыли. Однако дело не удалось довести до конца, поскольку вмешался главный покровитель Курченко Артем Пшонка – крестник Виктора Януковича и сын генерального прокурора Виктора Пшонки. В результате все дела закрыли, а найденные доказательства аферы, по которой Курченко светило длительное тюремное заключение, были уничтожены.

В этом году против Курченко начали копать сразу несколько ведомств – прежде всего, МВД и Генеральная прокуратура. Главное следственное управление ведомства Авакова уже 24 февраля 2014 года начало расследование по факту неправомерных действий служебных лиц группы компаний ВЕТЭК, созданной Курченко после его выхода «в свет» в 2012 г. Следователи установили, что в течение 2013—2014 годов на территорию Украины осуществлялся ввоз нефтепродуктов под предлогом их дальнейшего транзита. В действительности же они реализовывались внутри Украины без уплаты надлежащих налогов, сборов и платежей. Как говорят в МВД, в этой преступной схеме использовались подконтрольные Курченко компании, через которые на территорию страны ввозились нефтепродукты, а затем по фиктивным документам якобы реэкспортировались в адрес оффшорных компаний.

Фактически же они хранились на нефтебазах, расположенных в Кировоградской, Ривненский, Черкасской, Одесской, Киевской, Харьковский и Хмельницкой областях, и реализовывались отечественным потребителям от имени ООО «Газ Украина-2009» , а в дальнейшем – ООО «Газ Украина-2020», представительство Soprema Trading, ООО «Торговый дом «Ветэк» на общую сумму около 36 млрд гривен. В схеме также был задействован Одесский НПЗ, который Курченко купил у «Лукойла» в середине 2013 году – на него якобы ввозились импортируемые нефтепродукты, а затем он их отгружал по документам на экспорт.

Параллельно в дело включилась Генеральная прокуратура. Весной она сообщила о начатом расследовании в отношении Курченко по факту заключения в декабре 2012 г. с НАК «Нафтогаз Украины» фиктивной сделки о приобретении ООО «Газукраина-2020» нефтепродуктов, которая нанесла госкомпании ущерб на сумму почти 400 млн грн. В ходе следствия были арестованы денежные средства, движимое и недвижимое имущество ВЕТЭК на сумму 2 млрд. гривен, а сам Курченко был объявлен в международный розыск.

С тех пор прошло несколько месяцев, но каких-то успехов в ходе расследования правоохранители так и не достигли. Удалось узнать, что расследование наиболее резонансных дел, в которых фигурирует Курченко и ВЕТЭК, взяло под свой контроль главное следственное управление Генпрокуратуры, которое в августе этого года возглавил львовский прокурор Олег Залиско. А его первым замом стал еще один выходец из прокуратуры Львовской области Святослав Лаганяк. После чего в расследовании стал наблюдаться крен в сторону поиска «крайних». Возможно, это связано с активизацией харьковского комбинатора, который, по слухам, отчаянно пытается договориться с руководителями Генеральной прокуратуры. А их, как показали последние скандалы с Виталием Яремой и его заместителями, можно считать людьми, которым не чуждо «все человеческое». Главная цель, которую хочет добиться Курченко – банальный перевод стрелок с него на исполнителей, которые будут отдуваться за схемы сбежавшего в Москву шефа. И на этот поприще ему уже удалось добиться определенных успехов. Каких именно – мы скоро расскажем…

Роман Дмитрюк, Национальное бюро расследований Украины

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Чотири диктаторські закони Петра Порошенка

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Poroshenko-Yanukovich2Однією з визначальних ознак, що виражають суть держави України як правової, є те, що будь-який закон має відповідати конституційним положенням в їх системному зв’язку. Такий концептуальний підхід є особливо необхідним, якщо дії законодавця стосуються прав людини і громадянина, оскільки держава (всі її владні інститути) відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов’язком (частина друга статті 3 Конституції України).

Інститути державної і самоврядної влади, що виконують функції регулювання різних аспектів суспільного життя, вчиняють компетенційні дії, постановляють нормативно-правові акти чи акти індивідуальної дії або вдаються до бездіяльності, тобто не виконують (саботують) покладені на них правомочні зобов’язання. Вказана діяльність будь-якого органу влади, посадових і службових осіб стосується прав і обов’язків людини і громадянина, які можуть вважати, що суб’єкти владних повноважень внаслідок своїх рішень, дій чи бездіяльності порушують чи не забезпечують реалізацію їх прав або встановлюють непередбачені для них законом обов’язки. Саме тому демократично розвинуті суспільства тих країн, в яких проголошено побудову правової держави, встановлюють конституційні та законодавчі гарантії й утворюють різноманітні механізми захисту прав людини.

Конституцією України встановлено:
—   ч. 2 ст. 8, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй;
—       ч. 2  ст. 22, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані;
—    ч. 3 ст. 22, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

12-14 серпня 2014 року Президентом України Петром Порошенком були підписані ряд взаємопов’язаних законів які комплексно обмежують та позбавляють громадян їх прав та свобод, порушують  Конституцію України та норми і принципи міжнародного права:

1.        Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції» № 1631-VII від 12 серпня 2014 року (далі також – Закон 1631-VII), яким передбачено делегування функцій судів органам прокуратури та тримання під вартою на строк до 30 діб;
2.    Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» щодо превентивного затримання у районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк понад 72 години» № 1630-VII від 12 серпня 2014 року (далі також – Закон 1630-VII), яким передбачено затримання на строк понад 72 години до 30 діб та превентивного затримання, інститут який не існує в чинному українському законодавстві і який суперечить засадам українського судочинства;
3.    Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо створення військових прокуратур» № 1642-VII від 14 серпня 2014 року (далі також – Закон 1642-VII), яким відновили військову прокуратуру, яка фактично відповідно до покладених на неї функцій згідно до положень Законів1630-VII та1631-VII  стає «головним порушником» конституційних прав і свобод громадян;
4.    Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про міліцію» щодо умов застосування сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї у районі проведення антитерористичної операції» № 1633-VII від 12 серпня 2014 року (далі також – Закон 1633-VII), за яким міліція приймаючи участь в АТО стає разом з СБУ відповідно до Інструкції «про порядок превентивного затримання у районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції» затвердженої спільним наказом СБУ, МВД і ГПУ  № 872/88/537 від 26.08.2014 року стає виконавцем порушень конституційних прав і свобод громадян.

Враховуючи, що дія законів пов’язаних між собою є єдиним комплексом заходів по обмеженню та позбавленню громадян їх прав та свобод, виникає необхідність  комплексного аналізу зазначених порушень.

Права,  свободи  та  обов’язки  людини  і  громадянина містяться в ст.ст. 21-68 Конституції України. Відповідно п. 3 Рішення Конституційного Суду України у справі N 1-7/99 від 9 лютого 1999 року N 1рп/99  у  розділі  II «Права,  свободи  та  обов’язки  людини  і  громадянина», в якому закріплені конституційні права,  свободи  і  обов’язки  насамперед людини  і  громадянина  та  їх гарантії.  Про це свідчить як назва цього розділу,  так і  системний  аналіз  змісту  його  статей  та частини другої статті 3 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст. 64 Конституції України, Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Такі випадки визначені в ч. 2 ст. 64 Конституції України, В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

1. Конституція України передбачає дві виключні умови за яких можливо обмеження прав і свобод громадян воєнний або надзвичайний стан і не містить, як такої умови для обмеження прав і свобод антитерористичної операції, а отже припис ст. 615 КПК України та ст.ст. 14, 15.1 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом»  на проведення антитерористичної операції, як умову для обмеження прав і свобод громадян є порушенням ст. 64 Конституції України.

2. Приписом ст. 615 КПК України та ст.ст. 14, 15.1 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» передбачено,  запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 30 діб, Конституція передбачає, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися «окремі» обмеження прав і свобод не можуть бути обмежені права і свободи передбачені зокрема ст. 29 Конституції України. Ч. 3 ст. 29 Конституції України визначено, що: «У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.». Враховуючи, що норми Конституції є нормами прямої дії і Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції) зазначений припис про 30 діб замість 72 годин є порушенням Конституції.

3. Приписом ст. 615 КПК України, передбачено  у разі неможливості виконання у встановлені законом строки слідчим суддею повноважень…ці повноваження виконує відповідний прокурор, це суперечить ст.ст. 124 Конституції України, яка забороняє делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. (Не відповідає завданням покладеним на органи прокуратури п. 1-5 ст. 121 Конституції України. Порушує право на оскарження в суді відповідно до ст. 55 Конституції, яке не може бути обмеженим за жодних обставин).

4. Крім порушення норм Конституції України ст. 615 КПК України та ст.ст. 14, 15.1 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом»  порушується  підпункт c пункту 2 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою визначено, що законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.  Необхідно зазначити , що пункт  3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, тобто допускає можливість делегування функцій судів, але це суперечить українському законодавству ст. 124 Конституції України, яка забороняє делегування функцій судів.

5. Відповідно до приписів  ч.2  ст. 22 Конституції України, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані та ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Зважаючи на порушення ст. 615 КПК України та ст.ст. 14, 15.1 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом»  ст.ст., 8 29, 55, 64,121, 124 Конституції, порушення ст. 22 Конституції є очевидним.

У правових стосунках суб’єкта владних повноважень з людиною, особливо якщо ініціатива щодо обмеження або позбавлення її певних прав належить носіям влади, держава зобов’язана створити максимально повні, а не „урізані“ умови захисту прав саме людини. Законодавець вказаними змінами зробив навпаки — звузив обсяг права людини і громадянина на скаргу, яке існувало раніше, чим порушив застережувальні приписи частини третьої статті 22 Конституції України,

Верховна Рада України має право законом змінювати раніше встановлене законодавство, але це її право не є абсолютним — воно обмежене положеннями Конституції України, які встановлюють їй межі можливого (про це докладно зазначено в абзаці четвертому пункту 1, пункті 2 Окремої думки судді Конституційного Суду України Шишкіна В.І.Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011). Звичайно можна виправдати дії законодавців надскладною ситуацією в країні яка фактично знаходиться в стані війни, але зазначена ситуація передбачена ч. 2 ст. 64 Конституції України, до того ж таке виправдування дій законодавця має шкідливі наслідки, тому що відкриває йому шлях для нехтування імперативним приписом частини третьої статті 22 Конституції України, При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. За таким підходом законодавець може трансформовувати і навіть фактично скасовувати будь-які права людини, визначені Конституцією України.
Статтею 3 Конституції України визначено, що Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Найбільшою загрозою чотирьох законів є те, що всі вони фактично невілюють дію ст. 3  Конституції, як такі, що несуть загрозу не тільки правам і свободам, а життю, здоров’ю, безпеці,  честі і гідності людини. Отже є такими, що порушують загальні засади Конституційного устрою і тому недопустимими в сучасному цивілізованому суспільстві.

В зв’язку з вище викладеним, враховуючи те, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції  -  визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби,  будівлі,споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають  до  них  і  в межах яких проводиться зазначена операція (немає чітких меж в просторі). Та те, що режим у районі проведення  антитерористичної операції – особливий порядок, який може вводитися в районі проведення антитерористичної операції на час  її проведення (немає чітких меж в часі). Вказує на фактичне поширення дії Законів на всю територію України на невизначений термін, тому приведення зазначених Законів в відповідність до норм Конституції є не просто доцільним, а необхідним враховуючи складні реалії Українського сьогодення.

Андрій Древицький, ГО «Євролідер»