August 24th, 2014

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Руководить столицей поручают только друзьям Кличко

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Klichko-dibil1Klichko-dibil1Столичный мэр продолжает кулуарные назначения в Киевской горадминистрации и на ключевых предприятиях города…

«Вам досталась вся страна, дайте нам порулить Киевом», — так знающие люди описывают взаимоотношения между командами президента Украины Петра Порошенко и столичного мэра Виталия Кличко. Поговаривают, что все нынешние кадровые назначения в КГГА делаются с подачи и в пользу Виталия Владимировича. У людей от главы государства советов по руководству городом не спрашивают. Не обсуждаются кадровые ротации и с депутатами Киеврады. Народные избранники уже стали потихоньку возмущаться по этому поводу. Мол, несмотря на все заявления нынешней власти о прозрачности, руководителей структур КГГА и коммунальных предприятий назначают без проведения конкурсов.

Любая информация о намечающихся кадровых перестановках в столице держится в строжайшем секрете. К одному и тому же креслу может примеряться несколько человек. Интрига — кто же в конце-концов станет его обладателем — сохраняется до последнего момента. Так, например, на место главы департамента здравоохранения КГГА прочили главного врача третьей киевской больницы Бориса Паламаря. Но на днях эту должность отдали Михаилу Ригану — директору центра спортивной травматологии Национального университета физического воспитания и спорта Украины, который давно знаком с Кличко. «Быть хорошим врачом для чиновника, которому вверено более 200 медучреждений, — не главное. Тут нужны качества грамотного управленца. Ведь сейчас отрасль находится в крайне сложных условиях из-за недостатка финансирования», — комментирует председатель Киевского городского профсоюза работников здравоохранения Лариса Конаровская. Михаилу Ригану придется сокращать койкоместа в больницах как минимум на 15% в течение ближайших нескольких месяцев. Подобные меры предусмотрены планом сокращения бюджетных трат, одобренным столичными депутатами на последнем пленарном заседании. Поговаривают, что на этот счет уже имеются внутренние распоряжения по горздраву.

На минувшей неделе Кличко особенно активно раздавал своим людям посты. В частности, распорядился назначить руководителем аппарата КГГА 28-летнего Владимира Владимировича Бондаренко (не путать с экс-главой администрации, депутатом Киеврады от «Батькiвщини» Владимиром Дмитриевичем Бондаренко). Ранее этот молодой человек — юрист партии «Удар» — возглавлял аппарат Киеврады. Вряд ли он будет участвовать в отборе кандидатур на ключевые посты в мэрии. Скорее всего, функции аппаратчика ограничатся визированием документов, вышедших из-под пера градоначальника. Уже ясно, что принципам прозрачности, заявленным шефом, чиновник следовать не собирается. Бондаренко объявил, что информацию о кадровых назначениях не обязательно публиковать на официальных ресурсах администрации, поскольку она является «внутренним организационным вопросом».

Продолжилась и раздача директорских портфелей ключевых коммунальных предприятий столицы. В частности, мэр назначил нового начальника «Киевгорсвета» — Андрея Хричова, некогда занимавшего пост заместителя директора «Киевводоканала». Тот уже успел сообщить, что намерен бороться в первую очередь с МАФами и незаконными рекламными конструкциями, которые несанкционированно подключаются к коммунальным сетям. Бывший директор «Киевгорсвета» Андрей Швец говорит, что Хричову досталось весьма выгодное предприятие. «В 2008 году доход в бюджет от КП составлял 300 тыс. грн. Сейчас он превышает 4 млн грн. в год», — заявил он.

На минувшей неделе стало известно, что КП «Киевпастранс» возглавил 40-летний Сергей Майзель, работавший ранее заместителем генерального директора КП «Киевжилспецэксплуатация» и начальником отдела транспорта и информационных технологий Деснянской райгосадминистрации Киева. Николай Ламбуцкий, руководивший предприятием с 2001 г., уволился по собственному желанию. Его преемник на хлебном месте заявил, что будет заниматься модернизацией автобусов, трамваев и троллейбусов, а также повышать стандарты предоставления транспортных услуг. Информации о назначенце не так много. На его личной странице в ФБ значится, что он родом из Монако. С подачи столичного мэра на прошлой неделе президент Петр Порошенко также сменил председателей шести районных госадминистраций Киева.

Анастасия Сотченкова, Деловая столица

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Інколи жертв було скільки, що ми не знали, як їх сортувати. Була спека, і щоб зберегти трупи, ми нак

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Shamburov-Andryi1

Андрій Шамбуров і його наречена Леся

«Південний котел» через певний час запишуть в історію як один із ключових моментів українсько-російської війни за Донбас. Близько двох місяців наші десантники й танкісти тримали оборону на вузькій прикордонній території від Маринівки до пропускного пункту «Ізварине». На початку серпня в районі селищ Должанське, Дякове і Червонопартизанськ під постійними обстрілами російської артилерії, без провізії та боєприпасів опинилося більше тисячі українських військових і прикордонників. В історію цієї війни увійде дата 7 серпня — тоді наші бійці вирвалися з оточення і воз′єдналися з основними силами АТО. Андрію Шамбурову нині рятують ноги від ампутації, оскільки поранення з гранатомета ускладнене ще й інфекцією. Андрій Шамбуров — нетиповий вояк АТО на Донбасі. 20-річний хлопець народився й виріс на Луганщині, в депресивному Лутугинському районі. Строкову службу проходив у «Десні». Військова справа хлопцю сподобалась і він лишився служити на контракті у Білій Церкві в 72-й окремій механізованій бригаді. Разом із бойовими товаришами з кінця березня служив на Донбасі. Старший солдат керував танком. За час служби був у Маріуполі та у найнебезпечнішій прикордонній ділянці, де механізована бригада прикривала пункти пропуску «Должанський», «Ізварино», «Бірюково» та «Червонопартизанськ». Шамбуров був одним із тисячі солдат українських військових і прикордонників, які вирвались із «Південного котла». Беззбройні солдати відійшли на територію Росії, щоб потім з’єднатися з основними силами АТО. По дорозі в Україну хлопця серйозно поранили бойовики, які чекали на автобус із солдатами у засідці. Нині хлопець лежить у кістково-гнійній хірургії Київського військового госпіталю. За ним доглядає наречена Леся і майбутня теща Алла. Леся і Андрій дивляться одне на одного закоханими поглядами. — У нас 24 серпня буде річниця. Минулого року під час святкувань побачив її у парку в Білій Церкві і одразу закохався по самі вуха. У середині березня в Лесі був день народження, але Андрій уже обороняв кордон біля Перекопа. — Але я ще до мобілізації купив їй гарний подарунок і передав. Леся усміхається і обіймає коханого. Дивлячись у стелю, Андрій починає згадувати пережите за війну. — Найтяжче було після обстрілів «Градами». Спершу вони все летять і летять, а потім ми збираємо наших поранених і «двохсотих». Інколи жертв було скільки, що ми не знали, як їх сортувати. Була спека, і щоб зберегти трупи, ми накривали їх парашутами. А в намет поруч зносили тяжкопоранених. Все це було схоже на велику м’ясорубку. Понад місяць тому солдата вже поранило осколком у руку. Але травма була незначна, її підлікував польовий медик і Андрій керував своїм танком навіть із забинтованою рукою. Боєць розповідає, що найтяжче його батальйону було під Червонопартизанськом. Втрати уже були чималі. А бійці опинились фактично заблокованими – не зробиш кроку ані вправо, ані вліво. Два тижні танкістів обстрілювали з кількох боків різними видами зброї – артилерією, автоматичними гранатометами, із танків та стрілецької зброї. Поки керівництво АТО звітувало, що все під контролем, рідні солдатів цього батальйону вийшли на вулиці в Білій Церкві. Вимагали, аби хлопців вивели з «котла». До розмови підключається мама Лесі Алла. Жінка разом з іншими матерями й дружинами бійців батальйону їздила до Києва під Міноборони і на Банкову. Та перекривала одеську трасу. — Ми йому зателефонували: «Тримайся синок, ми тут мітингуємо, щоб у вас відбулася ротація». Їх бойовики тримали в оточенні, тому хлопці не мали нічого. Бригада була поставлена в умови виживання, — розповідає Алла. Проте у Києві із вирішенням ротації зволікали, тому долю бійців вирішив командир бригади в зоні блокади. — Нас лишилося близько трьохсот людей. Наше командування зажди діяло ефективно в екстремальних умовах. Інколи навіть йшло наперекір наказів київських тиловиків. Посудіть самі, наш командир вирішив нас вивести з «котла», щоб врятувати наші життя, — розповідає солдат. Бійці знищили всю стрілецьку зброю і пішли з командиром до кордону. Там їх тримали півтора дні. За цей час у багатьох юнаків повідбирали мобільні телефони, документи і гроші. Хлопцям лише давали воду і випускали в туалет під наглядом. Командир домовився, щоб солдатів вивели на Успенський пункт пропуску. Першу групу вивозили трьома автобусами, але вони вирішили їхати іншим шляхом, а не тим маршрутом, який їм рекомендували в штабі АТО. Доїхали до пункту збору безпечно. Наступного дня в Україну відправилась іще одна група з трьох автобусів. Цього разу — по рекомендованому маршруту. Два автобуси проїхали, супроводжуючі авто теж. — Я їхав у третьому. Раптом перед нами щось вибухнуло. Зупинились. Відкрили двері, вибили вікна й побігли в соняшникове поле. Добре, що вони були високі й кучеряві. Ми там позалягали. Але нас переслідували й обстрілювали з підствольних гранатометів. Так мені вцілило у праву ногу, а тоді й у ліву. Я там лежав десь півтори години. Постріли затихли і стояла така тиша, що хоч ножем ріж. Почав на ліктях повзти по землі, через соняхи. Раптом почув українську мову, почав кричати з усієї сили, щоб мене знайшли у цьому полі й врятували. Виявилось, це підмога приїхала. Але в тих полях наших багато підстрелили. Мені швидко обробили рани й відвезли до Амвросіївської міської лікарні, — згадує Андрій. До розмови долучається майбутня теща хлопця Алла, яка цілодобово годує хлопця, стелить йому ліжко, міряє температуру: — Нам у Білу Церкву зателефонували товариші Андрія і сказали, що він у тяжкому стані, і якщо його оперативно не відправити у кращий госпіталь, йому ампутують ногу. Я одразу зателефонувала в частину і спитала командирів, як його забрати. А ті кажуть: «За одним бійцем вертоліт летіти не буде». Я їм: «Так я можу заплатити». Вони відправили мене шукати депутатів і Міноборони. Пропонували навіть заплатити сепаратистам, щоб вивезти його з Амвросіївки, — розповідає мініатюрна брюнетка. Через знайомих родичів бійців 72-ї бригади Алла вийшла на лікарів, які працюють у зоні АТО. Юнака вивіз київський хірург. Він має клініку в Києві, але все покинув, записався в добровольці й тепер перевозить поранених на Донбасі. — Від хвилювання я забула його прізвище. То зараз дякую цьому герою, що спас Андрюшу, — каже Алла. Хірург-доброволець замінованими дорогами вивіз пораненого танкіста в Розівку на Донеччині, де працював Одеський польовий госпіталь. Там його обстежили, наклали гіпс і бортом переправили до Дніпропетровська. У цьому закладі Андрію поставили апарат Ілізарова, але не повністю очистили рану від осколків і бруду, тому почалося зараження. І хлопця бортом доставили в київський госпіталь. — Тут тепер кожен день чистка. Нога уже коротша на 10 сантиметрів за іншу, — каже юнак. У Білоріченську в Андрія лишились мама й дві сестри 17 і півтора років. Алла просила їх поїхати із Луганщини в Білу Церкву ще місяць тому — знайшла житло, забронювала квитки. Але проти цього виявився вітчим хлопця, який має проросійські погляди. Він переконав родину не їхати, щоб захистити дім від мародерів. Коли є зв’язок, матері спілкуються телефоном. Мама Андрія каже, що дороги заміновано терористами, регулярно літають снаряди — люди стали фактично живим щитом між українським та російськими силами. Білоріченськ і значну частину Лутугинського району ще серйозно контролюють терористи. — А вона щодня йде по молоко молодшій доньці під цими обстрілами. А як купить, додому йде щоразу іншими шляхами, бо бойовики забирають їжу в людей, — наголошує доглядальниця бійця. Про те, що син воює зовсім недалеко від рідного міста, мама не знала аж до його поранення. У хлопця непрості стосунки з вітчимом, тому дівчина з Аллою вирішили приховати правду. Андрій каже, що українські танки ледве дихали. Він сам змінив кілька, бо ті просто ламалися. Солдат переконаний, що в першу чергу треба належно укріпити кордони — зупинити нелегальні перевезення, стягнути техніку, постійно наступати на ворога. — Інакше в нас це затягнеться на роки. І, таке враження, наше військове керівництво цьому часом допомагає. Було багато ситуацій, коли треба наступати, а командування каже: «Відступайте». Так ми тільки під «Ізварино» втратили три висоти. Цікавлюсь у Андрія, як забезпечували технікою і провізією, коли 72-га бригада тримала вузьку прикордонну зону під обстрілом. — Людей з бригади лишилось людей 300. Ні нову зброю, ні снарядів не постачали. Було обмаль харчів. У тяжкі часи їли жаб, равликів і інший підніжний корм. Який може бути захист кордонів, якщо не було нічого? Інколи прилітав вертоліт і нам скидали з парашутом якісь боєприпаси й пушки. Ми протримались довго лише через те, що наш командир бригади часто йшов наперекір наказам зверху. Вивести нас із «котла» було його рішенням. За захист Батьківщини бійцям платили небагато. За охорону небезпечного прикордоння старший солдат-контрактник отримував трохи більше 5000 грн в місяць. Зараз у Андрія є проблема з доведенням статусу учасника бойових дій. У березні він із товаришами відбув місяць на кордоні з Кримом, далі була Донецька область, Маріуполь і нарешті на пункті пропуску, але у військовому квитку хлопця жодної відмітки про участь у війні. Не кажучи вже про поранення. Андрій постійно під сильним наркозом. Тому лишаємо його з нареченою Лесею відпочивати, а з Аллою виходимо на вулицю. — Я заявку на учасника бойових дій подала у військову частину ще тиждень тому. Мені сказали, що передзвонять — і тиша. То я зараз роблю не так… Найгірше, що якісь тиловики-писаки отримають «учасника бойових дій», а наш синочок — ні. Не вирішене питання і з підвищенням у званні. Ще до відправки на Схід юнаку мали присвоїти звання молодшого сержанта, але поки про це нічого не чути. До солдата приїздить друг, теж учасник АТО з Білої Церкви. У нього теж складна історія, каже Алла. — Десь два місяці тому його поранили в Донецькій області. Руки всі в осколках. А командир йому сказав, що ми тебе не можемо вивезти, бо скрізь блокпости ворога. Тому єдиний шанс — іти пішки до найближчого села. Це 5 кілометрів. Так він дійшов, його госпіталізували у райлікарню. А тоді вже забрали доліковуватись у Білу Церкву. Марина Данилюк

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

По ночам диктатор Порошенко тайно встречается с регионалами и российским послом. Видео

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Poroshenko-5-faktiv1В Киеве журналист Сергей Андрушко две ночи провел возле администрации президента, наблюдая, кто приходит на прием к президенту Украины Петру Порошенко или чиновникам его администрации в нестандартное рабочее время. При этом журналист спрашивал всех политиков, почему они посещают АП так поздно вечером, или даже глубокой ночью.

В первую ночь расследования Банковую посетил мэр Харькова Геннадий Кернес. Позже в АП пришел экс-регионал, а теперь лидер партии Сильная Украина Сергей Тигипко и внефракционный депутат Владимир Пехов.

Две ночи подряд администрацию президента Украины посещал и посол Российской Федерации Михаил Зурабов.

Ранее президент Украины Петр Порошенко заявлял, что с момента вступления в должность ежедневно работает до двух часов ночи.

Об этом он сказал в ходе представления коллективу Генеральной прокуратуры нового генерального прокурора Виталия Яремы.

«Я уже немногим более двух недель работаю президентом, ни одного раза еще раньше двух ночи я домой не уехал», — отмечал Порошенко.

На официальном сайте диктатора Украины информация об упомянутых визитах отсутствует.