August 8th, 2014

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Клоунада Ляшка: як обдурити легковірних громадян і відібрати їхній голос на виборах

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Lyashko-vsunu1Практично не минає й години, щоб інформаційний простір України не стрясався повідомленнями про пригоди бравого нардепа Ляшка. Якщо вірити його бравурним реляціям, то він «виявив, захопив, допитав, знешкодив» усіх ворогів неньки України, а його «батальйони» знищили всіх сепаратистів та переможно завершили АТО. Якщо вірити Ляшкові та його трубадурам, то він один, як Аніка-воїн, тільки завдяки клоунаді, переодяганням та прихильності окремих олігархічних медіа здатен подолати несправедливість та зробити всіх щасливими.

Клоуни бувають різні

Навряд чи Олег Ляшко є добрим сонячним клоуном. Мета циркового клоуна – розсмішити публіку, підняти їй настрій та допомогти вирватися із сірої, рутинної буденності. Клоунада в політиці, а тим більше в країні, що перебуває у стані війни, – це щось зовсім інше. Вона не має на меті викликати позитивні емоції у людей або вирішити нагальні проблеми суспільства. Єдине, що їй під силу – відволікти від важливих завдань, не дати людям визначитися з пріоритетами. Бо це всього-на-всього балаган і бутафорія, де можна імітувати, наслідувати і вдавати, але не більше. Балаганна клоунада Ляшка розігрується тільки з однією метою: за допомогою епатажу обдурити легковірних громадян і відібрати все, що вони мають – їхній голос на виборах. Тому виборцям-глядачам треба завжди пам’ятати, для чого розігрується ця дорога вистава і якої винагороди за неї прагне актор.

Олег Ляшко хоч і виявився добрим артистом оригінального жанру, але піонером у цій справі, звісно, не є. Першим, хто на пострадянському просторі таку роль успішно на себе приміряв, був Владімір Жириновський. Натягнувши маску убогого юродивого, він зняв із себе всі обмеження, чим дозволив собі просто не дотримуватися прийнятих у суспільстві норм та принципів. Але чомусь ніхто з легковірів не задумувався, чому саме Жириновському можна говорити про все, жорстко критикувати деколи навіть самого тирана?

Зрозуміло, що у випадку Жириновського йдеться про багатофункціональну дію. По-перше, не можна повністю закручувати гайки в суспільстві. Завжди треба пам’ятати про важливість функції останнього клапана, інакше пара, що накопичилася в суспільному котлі, обов’язково вибухне. По-друге, роль головного опозиціонера перебирає на себе блазень. Завдяки чому влада у подвійному виграші: опозиція із закритим ротом дуже блідо виглядає на тлі галасливого горлопана, а отже, не може розраховувати на хоча б якусь підтримку в суспільстві, а голоси протестного електорату переходять до ручної політичної сили. По-третє, паяц, біснуючись на популярному телешоу, може спокійнісінько виконувати роль індикатора суспільних настроїв. Мовляв, а що на це скаже народ, якщо ми запровадимо ось такі обмеження?

Як виявилося, в такому амплуа неможливо переграти чи перегнути палицю, бо завжди знайдуться або прихильники такого «мистецтва», або розумніші поблажливо скажуть: «Що з нього візьмеш – дурень…» Дурень дурнем, але свою фракцію в Думі стабільно має, став мільйонером і навіть посаду віце-спікера обіймав.

А от чим вирізняється наш український Жириновський? Перш за все він патріот і за справедливість. Якщо Жириновський бавиться у багатого баріна, який погордливо споглядає на соціальні низи, то Ляшко – захисник усіх ображених та знедолених. Якщо Жириновський – агресор, який обіцяє полоскати російські військові чоботи в Індійському океані, то Ляшко перш за все борець проти внутрішнього ворога, який засів у чиновницьких кабінетах і якщо не відкрито виступає проти України, то саботує вже точно. І найбільше, що об’єднує обох, є епатаж, кураж та оперетковість поведінки.

П’яні погрози з лазні знищити Америку від Жириновського і вила в руках дорого вбраного Ляшка – це поведінка виключно заради піару, не більше і не менше. А де піар – там обов’язково задіяні медіа. І Жириновський, і Ляшко постаті медійні. Не випадково камери супроводжують нардепа Ляшка заледве не до вбиральні. Особливо полюбляє нардепа Ляшка телеканал «Інтер», що під контролем колишнього голови адміністрації президента Януковича Сергія Льовочкіна. От Ляшко проводжає бійців «свого» батальйону на фронт, от він затримує сепаратиста, ось проводить допит міністра оборони самопроголошеної ДНР, а тут розправляється із чиновником, якого запідозрив у симпатіях до сепаратистів.

Мультгерой спішить на допомогу

Мобільність та медійність Олега Ляшка вражають. Якби якийсь історик в майбутньому захотів написати історію України 2013—2014 рр. і намагався це зробити за відеоматеріалами, то він змушений був би констатувати: Революцію Гідності здійснив Ляшко, він же самотужки виграв АТО. А для того, щоб переконатися у правильності зроблених висновків, ознайомився б з оцінками іменитого політолога Ігоря Попова, який невтомно повторює, що «основним досягненням Революції Гідності є оновлення політичних облич», і одразу чомусь переходить до особи Олега Ляшка, якому пророкує неймовірний політичний успіх (Інтерв’ю на Espreso.tv від 28 квітня).

Він же коментує успіх радикальної партії Ляшка на виборах у Київраду та його особистий рейтинг як кандидати в президенти України: «Високий результат Олега Ляшка – це сигнал іншим політикам, що виборець хоче не лише чути гарні заяви й обіцянки, але бажає від політиків реальних результативних дій. Саме Ляшко особисто приїжджає в ті регіони, де потрібна допомога всеукраїнського політика. Він відновлює справедливість на сесіях місцевих рад, він особисто ламає паркани, які заважають громадянам проходити до місць відпочинку. Він ловить та допитує лідерів сепаратистів на Донбасі». Дивно, але що має статися з політологом, щоб він вдався до таких відвертих маніпуляцій? А ця цитата – це суцільна маніпуляція.

Справа в тому, що, крім слів, відеокартинки та відвертого піару в Ляшка нема жодних конкретних справ. Особливо насмішили слова «відновлює справедливість». Так і хочеться спитати, де, коли, як і чи це може зробити одна людина. Напрошуються аналогії з героями американських мультиків про Чорного Плаща, що поспішає на допомогу. Але мультики мультиками, а в Україні триває кривава війна. І тому виникає закономірне питання, чим і як може нашкодити цей герой з мультфільму українському суспільству? Може, і от вони аргументи.

Почнемо з Революції Гідності.  Звісно, що події на Майдані в Києві минулої зими були тільки початком неймовірних перетворень, які мають статися в українському суспільстві. Україна має захистити свій суверенітет і одночасно провести глибинні соціально-економічні реформи. Нема такої сфери, яка не потребувала б докорінних змін. А тут знову вже знайомий нам політолог Ігор Попов намагається підсунути думку, що єдиною реформістською політсилою в Україні є радикальна партія Ляшка: «Суспільний запит на найбільш радикальні реформи раніше реалізували «Батьківщина» та «Свобода», проте результат президентських виборів показав, що їхні виборці більше вірять Радикальній партії Ляшка». Хотілося б спитати у пана політолога, а які радикальні реформи пропонували і, головне, здійснювали «Батьківщина» та «Свобода» до недавніх виборів? І які такі радикальні реформи пропонує, вибачайте за тавтологію, радикальна партія Ляшка? Де цей пакет реформ, хто його розробив і де його публічне обговорення? Наразі помітним був лише голий популізм цього пана та його партії.

А тепер поговоримо про антитерористичну операцію та військові дії на Донбасі. Переглядаючи рекламні ролики від Ляшка, складається враження, що в Україні нема ні збройних сил, ані Національної гвардії, окрім напівміфічних «його» батальйонів, що вся війна – це така собі виправа бравого вояка Швейка на Схід. Ніхто не може знайти і затримати мера-сепаратиста, міністра-терориста або ж хоч якогось ворога України, ніхто крім нього – Ляшка, який картинно на камеру проводить допити і потім у Фейсбуці виносить вердикти: «Допитав одного з лідерів сепаратистів, міністра оборони так званої Донецької республіки Ігоря Хакмізянова. Цей покидьок зізнався у тому, що співпрацював з ФСБ, отримував від них гроші, брав участь в отруєнні українських військових, отримував інструкції від співробітника ГРУ, полковника Ігоря «Стрілка»-Гіркіна, розстрілював українців. Смерть окупантам та їх посібникам!»

Іще про допити. Хто такий народний депутат Ляшко, щоб проводити оперативно-розшукові дії в зоні АТО та особливо допитувати полонених? Ніхто. Таких повноважень він ніколи не мав і ніхто їх йому не делегував. І те, що абсолютно стороння особа проводить допити, нехай навіть терористів і сепаратистів, роздягає їх та принижує, виходить не тільки поза межі правового поля, але й здорового глузду. Виникає також закономірне питання, а що стається потім з тими даними, які довелося вибити із затриманих – чи потрапляють вони до МВС, СБУ, військової розвідки та контррозвідки? Чому цього не роблять ті служби, які мали б робити це, згідно з посадовими функціями? Якщо не справляються, то треба подумати про негайну ротацію працівників.

І найгірше, звикнувши жити медійним життям, пан Ляшко вже не розрізняє, де закрита інформація про плановані військові операції, а де його власний піар. Недавно в піарному пориві він «розсекретив» плани одного зі «своїх» батальйонів, в результаті чого той потрапив у засідку. Одним словом, нав’язлива присутність цього, м’яко кажучи, актора, в зоні АТО та його медійна популярність створюють враження, що Українська держава така собі не зовсім і держава. Що добровольчі батальйони в зоні бойових дій – це не зразок патріотизму, а анархія й отаманщина. Що в Українській державі не діють закони і нема судочинства, а є тільки влада сильнішого. Приниження людської гідності затриманих та відсутність відповідної реакції державних органів та українського суспільства лягають брудними плямами на шляхетну боротьбу українців  за суверенітет, демократичні цінності та й просто за своє майбутнє. Чи не занадто висока ціна заради піару одного, нехай навіть дуже талановитого блазня?

P.S. Написати цей текст мене спонукала недавня ганьба, якої зазнав Львів на Сихові. Цю ганьбу можна було б назвати «явлінням Ляшка» плебсові. Але не тільки простий люд постав перед Ляшком, щоб побачити, як той цілує кетяги калини. Заради майже гарантованого депутатства, бо рейтинги партії Ляшка зашкалюють, погодилися бути його підтанцьовкою навіть знані львівські медійники, політики та самооборонівці: Дмитро Добродомов, Валерій Веремчук, Андрій Кісера та Андрій Мисик. Більшість із них вже показала свою політичну всеїдність, бо кандидували у Верховну Раду від різних партій, хоча й марно. Тепер прийшла черга радикальної партії Ляшка.  Медійному Ляшкові додатковий медіаресур не зашкодить, а нашим всеїдним політикам може й знадобитися. Що ж, шоу має тривати!

 

Василь Расевич

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Ахметов и «Уголь Украины»: схема времен АТО

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Ahmetov-Yanuk1Бывшего «короля Донбасса» Рината Ахметова еще рано списывать со счетов.

Несмотря на уход в тень и якобы отстранение от властных структур, бизнес олигарха продолжает получать преференции. Наблюдаются некрасивые перекосы.

Невзирая на катастрофический рост задолженности в сфере теплоэнергетики, которая уже привела к отключению горячего водоснабжения даже в столице, теплогенерации Ахметова получают право не платить государству за потребленные ресурсы.

Последнее решение такого толка – договоренности между компанией «Захидэнерго» (находится под контролем ДТЭК Ахметова) и государственным «Углем Украины» о реструктуризации задолженности на сумму 397 млн грн за поставленный на предприятие уголь. По нашим данным, возвращать долги компания Ахметова сможет на протяжении 10 лет по ставке до 10%. Однако в официальном ответе ДТЭК на запрос ЭП значится уже другой срок — 20 лет.

По сути дела, рассрочка на 10 или на 20 лет — это прощение долга. Процентная ставка существенно ниже ожидаемой инфляции. За десятилетие или два рост цен полностью «съест» не только проценты, но и саму сумму кредита. А если произойдет девальвация, ДТЭК «отобьет» долг в кратчайший срок.

Подобные условия для бизнеса донецкого олигарха – явно не следствие военных действий на его малой родине. Запад Украины, где базируется «ДТЭК Захидэнерго», не охвачен вооруженными конфликтами.

Очевидно, нет проблем у «ДТЭК Захидэнерго» и с платежной дисциплиной клиентов. Пятая по величине энергогенерирующая компания Украины с установленной мощностью 4707,5 МВт активно продает электроэнергию на экспорт в страны Европы.

Огромная доля украинского угля идет на электростанции Ахметова

Огромная доля украинского угля идет на электростанции Ахметова

Cкорее, подобные условия реструктуризации долга перед госпредприятием – иллюстрация междусобойчика, который имеют между собой ДТЭК и «Уголь Украины». А еще они сигнализируют о сокращении влияния «семьи» на рынок угля после бегства из страны Виктора Януковича с сотоварищами.

«Экономическая правда» писала, какой была ситуация на госпредприятии еще в 2013 году. «Уголь Украины», которое было создано в 2003 году для поддержания государственных шахт с высокой себестоимостью и низким качеством угля, на самом деле превратилось в кормушку для «семьи» и структур Александра Ефремова, которые на пару контролировали большую часть нелегальных копанок угля на Донбассе. Официальное прикрытие схем делал экс-министр энергетики Эдуард Ставицкий.

Смысл схемы, получившей наибольшее развитие в 2009—2013 годах, был предельно прост. Добытый в копанках уголь оформлялся как уголь добычи государственных шахт. Реально же, процессы перегрузки угля контролировались структурами, подконтрольными Ефремову и Александру Януковичу.

После смешивания, «государственный» уголь продавался энергогенерациям через «Уголь Украины» по единой цене, часть которой компенсировалась дотациями из бюджета (в 2013 году их сумма составила 13,2 млрд грн).

Государство на этой схеме получало огромные убытки. Цена продажи 1 тонны товарной угольной продукции в прошлом году составила около 490 грн. При этом фактическая себестоимость угля шахтной добычи на Донбассе составляет примерно 1350 грн, или почти в три раза больше. Разницу в 100 долларов на тонне покрывало государство.

В то же самое время, уголь из копанок стоил «семье», структурам Юрия «Енакиевского» Иванющенко и Александра Ефремова те же 500 грн. Выдавая свой уголь за добытый на государственных шахтах, они почти в полном объеме «пилили» госдотации на угольную отрасль из бюджета.

До недавних пор, Ахметов не имел в описанной схеме особого участия. Себестоимость угля, который добывается на собственных шахтах ДТЭК и арендованных у государства Свердловск- и Ровенькиантрацит, – те же 500-550 грн. При этом ахметовские предприятия достают из недр уголь с меньшим содержанием серы: он подходит для сжиганиях в доменных печах. Тогда как государственный уголь и уголь из копанок – с содержанием серы выше 3% — годится только для производства тепловой энерегии. При этом, он почти втрое дороже.

В этой связи, Ахметов никогда не был заинтересован в приобретении твердого топлива у «Угля Украины», так как переплачивал бы прямо в карман «семье» и Ефремову. Но, судя по всему, ему этот уголь навязывали, откуда и возник довольно приличный долг – который, опять же, Ахметов вряд ли хотел возвращать.

Вероятно, чтобы не попадать в такие ситуации впредь (а может, и чтобы не возвращать старые долги), Ахметов даже смог пролоббировать  ликвидацию «Угля Украины» в 2015 году. Соответствующая норма была заложена в план структурных реформ экс-президента Януковича.

Однако, как утверждают источники «ЭП» в Минэнерго, по «просьбе» структур Юрия Иванющенко и Александра Ефремова, и при поддержке людей Юрия Бойко, приказ о ликвидации «Угля Украины» был отменен.

Соответствующее распоряжение 4 июня 2014 года подписал министр энергетики и угольной промышленности Юрий Продан. Впрочем, возможно, это действие было продиктовано простым желанием государства не допустить «растворения в воздухе» тех денег, которые госкомпания обязана была получить в том числе с ДТЭК.

После этого господин Ахметов был вынужден добиваться очередной реструктуризации своих долгов перед «Углем Украины» (которые могли просто исчезнуть вместе с ликвидируемой компанией в 2015 году).

Не исключено, что менеджмент госкомпании подыгрывает в этом стремлении Ринату Леонидовичу. Например, во время действия приказа экс-министра энергетики Эдуарда Ставицкого о ликвидации «Угля Украины», юристы госкомпании не смогли доказать суду, что «Уголь Украины» будет ликвидирован. Тот суд занимался рассмотрением требования к «Захидэнерего» погасить долг. Слабая позиция юристов «Угля Украины» позволила ахметовским юристам без труда добиться выгодной для себя реструктуризации.

Как сообщил ЭП и.о. гендиректора «Угля Украины» Сергей Стародубцев, дебиторская задолженность госкомпании значительно превышает кредиторскую.  «Дебиторская задолженность сложилась, главным образом, из-за хронического отставания в расчетах за потребленный уголь со стороны основных его покупателей и подписки угледобывающим предприятиям угля будущей поставки, которая предоставлялась за счет кредитных средств», — сообщили в госкомпании.

Таким образом, «Уголь Украины» превратился в огромную «черную дыру». Он авансом оплачивает еще не добытый уголь, получая для этого кредиты. С обратной стороны, компания дает отсрочку и выгодную реструктуризацию оплаты Ахметову и прочим покупателям угля. В проигрыше лишь государство, на котором повисают долги от такого «выгодного бизнеса» – денежные разрывы покрывались за счет бюджета.

Реверансы с Ахметовым имеют еще одно крайне неприятное последствие. Из-за невозврата дебиторки, госкомпания упорно не хочет рассчитываться уже со своими кредиторами. Как сообщала ЭП, 22 июля суд принудительно взыскал с «Угля Украины» 394 млн грн в пользу Проминвестбанка. Впрочем, это лишь решение суда – живых денег у компании нет. А значит, Проминвестбанк вряд ли получит даже ту сумму, которая признана судом. И этот случай не единичен.

Сейчас общий долг госпредприятия составляет около 3 млрд грн. Основная его часть сформировалась в 2010 году, когда в посткризисном бюджете не хватало денег на дотации отрасли. Это привело к тому, что в 2008—2009 и в первом квартале 2010 года произошло значительное падение добычи в Украине. Пеняя на «папєрєдніков», правительство Николая Азарова набрало кредитов под обещание, что вскоре исправит ситуацию на госшахтах.

Однако потом в угольной сфере началось засилье «семьи».

Общий долг предприятия перед банками Украины составляет более 2,4 млрд грн, или 80% общего долга. Это без учета просроченных процентов за пользование кредитами. Платить по ним ГП не может из-за сложной финансовой ситуации – которую «Углю Украины» создает тот же ДТЭК Рината Ахметова.

Самыми крупными кредиторами госкомпании являются госбанки. В совокупности они выдали «Углю Украины» 1,3 млрд грн. Еще около 1,1 млрд грн госпредприятию предоставили в долг негосударственные банки.

Пассивность властей

Безусловно, возврат долга со стороны «ДТЭК Захидэнерго» на справедливых условиях мог бы существенно улучшить финансовую ситуацию госпредприятия. Это снизило бы нагрузку на бюджет, которому рано или поздно придется брать на себя расчеты с кредиторами компании.

Однако в Генпрокуратуре почему-то в упор не замечают разыгрываемых на угольном рынке схем. В ответ на запрос ЭП относительно долговых взаимоотношений между «Углем Украины» и «ДТЭК Захидэнерго»,  в результате которых могут быть нанесены убытки государству, в Генпрокуратуре ответили, что «не отслеживают эту ситуацию».

Не сильно обеспокоены возвратом выданных госпредприятию кредитов и в Национальном банке. По сведениям «ЭП», государственным и одному из российских госбанков индивидуальными решениями НБУ в «семейный» период было позволено не формировать в полном объеме резервы под проблемную задолженность «Угля Украины». Видимо, сделано это было потому, что «потерянные» ссуды использовались преимущественно для расчета с шахтами, близкими к Александру Януковичу.

А некоторые банки, обходя инструкции НБУ, и вовсе прикрывают «Уголь Украины» от кредиторов. Участники рынка говорят о вопиющих осознанных нарушениях со стороны коллег-банкиров. Вопреки арестам

Исполнительной службы, которые уже наложены на счета «Угля Украины» в «Фортуна банке», руководство банка согласовывает открытие новых счетов, тем самым препятствуя эффективной работе судебной системы.

Манипулируя планом счетов и нарушая инструкции НБУ, сотрудники банка «Киевская Русь» также помогают должнику уклониться от решения Фемиды.

Менеджмент госпредприятия действий для погашения задолженности так же не предпринимает. Это звучит нелепо, потому что «Уголь Украины» и госбюджет должны быть заинтересованы в получении денег. Тем не менее, в ответ на иски банкиров, госпредприятие подало заявление о рассрочке на выплату долга сроком на 20 лет. К счастью, суд его не удовлетворил. Апелляция «Угля Украины» также была отклонена.

Но сама попытка явно заслуживает внимания властей. Топ-менеджмент госпредприятия видимо рассчитывает, что при таких рассрочках пройдут сроки исковой давности, связанные с хищением инвестиционных кредитов.

Им не придется ни за это отвечать.

В свою очередь, в ДТЭК после получения выгодных условий не видят необходимости гасить долг перед госкомпанией. Как сообщила ЭП пресс-служба компании Рината Ахметова, долг ПАО «Западэнерго» перед ГП «Уголь Украины» сформировался в 2009—2011 годах, еще до приватизации энергогенерирующей компании.

В начале 2012 года Хозяйственный суд Львовской области принял решение о признании наличия долга. Учитывая финансовое состояние предприятия, он утвердил его рассроченную выплату на протяжении последующих 20 лет. После вступления данного решения в силу, ПАО «ДТЭК Западэнерго» ежемесячно выплачивает этот долг.

«Тепловая генерация Украины имеет высокую степень износа оборудования, поэтому нуждаются в модернизации для обеспечения надежного и бесперебойного производства электроэнергии. Единственным источником получения доходов ПАО „ДТЭК Западэнерго“ является реализация произведенной электроэнергии. Изменение способа выплаты долга перед ГП „Уголь Украины“ может привести к негативным последствиям, так как у предприятия высокая потребность в наличии достаточных средств для проведения модернизации и обеспечения производственного процесса», — сообщает пресс-служба компании.

Налицо очевидный цинизм как госчиновников, так и самого господина Ахметова. В условиях огромного дефицита бюджета, который является главным аргументом для властей в процессе повышения тарифов на электро- и тепловую энергию для населения, государство фактически разрешает одной из крупнейших энергогенераций не рассчитываться по долгам.

Интересно, на сколько государству пришлось бы повышать тарифы на электричество и тепло, если бы эти долги погашались?

Андрей Вышинский

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Партнер Медведчука Іван Волошин прихватизував пам’ятку архітектури, куплену за заниженою ціною. 2 фо

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

2005.07.10Korona1Ужгородський готель «Корона», приватизацію якого місцеві ЗМІ назвали однією з наймасштабніших афер у новітній історії міста, у квітні цього року був переоформлений на іншого власника. Про це повідомляє «Закарпаття онлайн».

 hotelKorona1

Готель «Корона», який є пам’яткою початку ХХ століття і розташований у центрі історичного Ужгорода, був приватизований через аукціон влітку 2012 року. Єдиним учасником торгів стала фірма «Проект Готель Консалтинг ЛТД», утворена за кілька днів до конкурсу. Будівлю у 4 тис квадратних метрів було продано за 8 млн грн., тоді як очікувалося отримати від 24 до 46 млн грн.

15 квітня 2014 року «Проект Готель Консалтинг ЛТД» продав готель всього за 1,26 млн грн. іншій фірмі – ТОВ «Бізнес Центр Корона», засновником якого значиться Едгар Матінко.

Одним із кінцевих засновників фірми «Проект Готель Консалтинг ЛТД» є депутат Ужгородської міськради Іван Волошин, який був одним із членів конкурсної комісії з приватизації готелю.

Видання пише, що за Волошиним насправді стоїть Віктор Медведчук. Про це свідчить, зокрема, те, що всього через чотири місяці після приватизації «Корони» у грудні 2012 року очолювана Волошиним громадська організація «Антикорупція» уклала із рухом «Український вибір» Медведчука угоду про партнерство та співробітництво. За даними місцевих ЗМІ, саме Волошин був одним із постачальників на дачу Медведчука у Жденієві картин закарпатських художників.

Окрім Медведчука, у Волошина є й інші впливові партнери. Зокрема, його кумом є колишній заступник прокурора Ужгорода, а нині заступник прокурора Мукачева Андрій Малинич. Дружина Малинича, яка працює приватним нотаріусом, поставила підпис під договором купівлі-продажу готелю у квітні цього року.

Ще одним бізнес-партнером Волошина є Дмито Білоус – екс-заступник начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ. До того Білоус працював заступником начальника управління СБУ у Закарпатській області. Їм належить ПП «Сервісбут», що володіє готелем «Унгваръскій» в Ужгороді. До слова, правоохоронці виявили несанкціоноване підключення і крадіжку цим готелем у держави 35 тисяч кубометрів газу вартістю 170 тис грн., а також незаконне використання готелем свердловини мінеральної води.

Нагадаємо, при приватизації готельного комплексу «Корона» (пл. Театральна, 5-7) його площа була занижена на 1 тисячу квадратних метрів, що призвело до заниження вартості продажу комплексу. Зараз ця пам’ятка архітектури місцевого значення практично зруйнована.

Директором ТОВ «Бізнес Центр Корона» є Руслан Футорняк. У 2010—2011 роках він був співзасновником і директором вже згадуваного ПП «Сервісбут».

У свою чергу засновник ТОВ «Бізнес Центр Корона» Едгар Матінко у 2012 році був директором Закарпатської філії ПП «МПП Вибір», що зареєстроване за адресою: Ужгород, набережна Незалежності, 1. За цією ж адресою прописане ГО «Антикорупція» і ТОВ «Апріорі-ЛТД», співзасновником яких є Іван Волошин. У цьому приміщенні розташований паб-клуб «A priori» Волошина.

ТОВ «Бізнес Центр Корона» раніше мало назву «Карпати-95». Протягом 2004—2010 років до складу засновників цієї фірми входили, зокрема, депутат Ужгородської облради Сергій Ковач (син нардепа Василя Ковача) і екс-голова Ужгородської РДА Руслан Чорнак. У 2010 році єдиним засновником став Андрій Жомов, якого потім замінив Матінко.