May 16th, 2014

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

У Краматорську російські терористи згвалтували жінку, що везла цигарки українським військовим

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

У Краматорську проросійські бойовики побили та зґвалтували жінку, котра везла кілька блоків цигарок на прохання українських військових.

Про це повідомляє видання «Обозреватель» з посиланням на очевидця подій.

Таксі, в якому їхала жінка, зупинили терористи. Дізнавшись про мету візиту, витягли її із салону, зґвалтували та побили. Постраждалу лишили лежати на землі, а машину викрали.

Тепер жінка перебуває у лікарні з травмами різного ступені важкості. Туди її доправили працівники «швидкої».

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Наверху сидять або ідіоти, або зрадники, — учасник АТО. Розповідь з передової

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

На Сході країни нарешті із третьої спроби, головним чином, як подейкують, через рішення МВФ про виділення Україні 17-мільярдного траншу та ризик відмови у ньому у випадку утрати контролю над цими областями, стартувала довгоочікувана антитерористична операція, яка відразу перетворилася з поліцейської акції на справжню війну. Нині в ній бере участь до 10 тис. українських військових, міліціонерів та гвардійців. Як же вони бачать усю цю ситуацію? Журналісту вдалося поспілкуватися з бійцем одного з підрозділів, що беруть активну участь у бойових діях. Ні рід військ, ні частину не вказуємо із цілком зрозумілих причин.

ПРО МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Спочатку ситуація була аховою. Знаю, в деяких частинах на 10 машин припадало по одному акумулятору, тому заводили їх по черзі: вставляли спочатку в одну, потім у другу й так далі. Щоправда, всіх, кого направляли на АТО, починали забезпечувати в нормальному порядку. Але нам дуже допомогли волонтери (пропускаємо назву міста. – Ред.): привезли класні бронежилети, постійно підкидають усяку смачну їжу, із приладами нічного бачення посприяли. У ментів ситуація трохи краща, їх усе-таки чотири роки за попередньої влади любили. Зі зброєю проблем немає: такого добра в нас дуже багато. Вистачає всього. От якщо росіяни нападуть, тоді будуть конче потрібні протитанкові керовані ракети й ПЗРК. Цього не дуже багато, але наразі нам це не потрібно – у терористів, дякувати Богові, окрім тих чотирьох БМД (бойова машина десанту. – Ред.), що вони в десантників у Краматорську «віджали», нічого немає. А їх можна навіть із «калаша» зблизька прострелити. Тому, власне, в боях ту техніку й не використовують.

ПРО ЇЖУ

Годувати нас стали краще, ніж у мирний час. Сухі пайки гарні, кухня зі свіжими продуктами. Три страви, коли бої, підвозять просто на позиції. У цьому сенсі ми від війни тільки виграли. Мабуть, тому що постійно перебуваємо в бойовому порядку. Але в сусідніх частинах дуже великі проблеми. Особливо там, де є призовники. Їх майже не годують, видають на п’ять-шість осіб буханку хліба та дві банки тушонки на день. Ну правильно – годують краще тих, хто на фронті. Але ж бойовий дух новобранців, який від початку був просто вище даху, тепер знижується – голодний солдат не воюватиме. Думаю, не обійшлося без тварюк-постачальників, які оббирають пацанів. Кому війна – кому мати рідна.

ПРО КОМАНДИРІВ

У принципі, ті, хто нами командує безпосередньо, ми ж їх знаємо… з ними все нормально. Ми їх поважали в казармах, а тут стали шанувати ще більше: люди довели, що гідні бути командирами. Але дуже багато запитань до вищого керівництва. У нас постійно виникає враження, що наверху сидять або ідіоти, або зрадники. Другий варіант, як на мене, вірогідніший. Пам’ятаю, під час так званого другого етапу АТО трапився момент, коли перед нашими частинами був уже напіввільний прохід до Слов’янська. Ще трохи – і взяли б тих терористів. Однак нас постійно смикали в останній момент назад. Не розумію, якого біса ми весь квітень сиділи на одному місці замість того, щоб просто розчавити ту гнилоту, яка вже вбила кількох наших. Навіщо було чекати стільки часу – щоб дати їм можливість підтягнути сили, зброю, облаштувати позиції?

Чому було відразу їх не вибити, як тільки з’явилися? Та ми могли б спочатку однією ротою їх накрити, але ж сиділи й чекали. Та й буквально до останнього працювали, що називається, по верхах. Я розумію, що не можемо «Градами» по місту вдарити, але ж сидіти й чекати – це просто означає, що більше моїх пацанів загине. А як можна було двічі відкликати нас назад, коли ми вже майже виконали завдання? До того ж у мене до останніх днів було враження, що терористи постійно знають наперед про наші плани та дії. Тобто хтось їм же зливає – і це при тому, що в нас режим радіомовчанки постійно. А коли хлопців з «Альфи» постріляли, їх же цілеспрямовано чекали, знали, де їхатимуть. Про політиків узагалі мовчу. Риба гниє з голови. І так дратує, що вони тільки говорять. Гаразд, хай би говорили, але ж виникає враження, що зливають. Не знаю, іноді закрадаються думки: от розберемося з цим непотребом тут, на Сході, й займемося владою. Вдаримо по верхах, що називається.

ПРО МІСЦЕВЕ НАСЕЛЕННЯ

Спочатку ми навіть у страшному сні такого не уявляли: стріляти по цивільних. І командири нам це постійно втовкмачували: щоб жодного неправильного погляду в бік місцевих. Та й згори постійно тиснуть, мовляв, щоб ні краплини зайвої крові. Але після Андріївки (бій у селищі під Слов’янськом, під час якого з-за спин так званого мирного населення, що намагалося блокувати українські частини, було вбито двох військовослужбовців. – Ред.) у нас ставлення різко змінилося. Так, командування й зараз вимагає не стріляти по них, пояснює, що їх треба залучати на свій бік, однак у нас тепер перед очима вбиті хлопці. Я розумію, і ми самі бачимо, що помітна більшість людей тут не підтримує терористів, однак нас вони теж не люблять, хоч і бажають, щоб бандитів прогнали. Є також певний контингент, який вважає нас «Правим сектором», «Лівим сектором» тощо: в них стільки дурощів у голові сидить. Агресивно реагують на українські прапори. Читав нещодавно, як хорвати робили під час югославської війни – стріляли в повітря спеціальною ракетою при наближенні до таких-ось «мирних жителів». Якщо ті не розбігалися, то потім відкривали вогонь на ураження. Ні, ми не кровожерні, але якщо в людей немає клепки й розуміння: де війна, там цивільним не місце, то матимуть своє. Боюся, що невдовзі хлопці почнуть стріляти по них, тим більше там дуже багато провокаторів та немісцевих.

ПРО БОЙОВУ ТАКТИКУ

Відверто кажучи, ми спочатку не зовсім розуміли, що їдемо на справжню війну. Багато в кого були настрої, мовляв, капелюхами закидаємо. Але виявилося, що маємо справу з дуже організованим і небезпечним противником – фактично зі спецназом, який іще й використовує постійно щит із мирного населення та місцевих дурників, яким роздали автомати. Багато хто ставить запитання, чому ми весь час маневруємо вперед – назад. Річ у тому, що в нас немає ані наказу, ані права стріляти по мирних жителях, тому виманюємо терористів назовні. У нас відбувається зараз бойове злагодження між різними родами військ, армією та Нацгвардією, різними спецназами.

Вчимося воювати проти тих, у кого немає совісті й правил, зате є величезне нахабство та купа новітньої російської зброї. Наша мета – знешкодити якомога більше терористів за межами міст, а вже потім зачищати. Більшого сказати не можу. Взагалі нам дуже не вистачає розумної електроніки та безпілотників, які допомагали б проводити розвідку й викривати ворожі засідки. В умовах такої війни потрібно якомога більше часу приділяти саме розвідувальній діяльності: сам бойовий контакт має бути вивірений до секунди й чіткий, щоб без зайвих жертв, стрілянини, крові. Важливо розуміти, що багато нашої «спецури», особливо з МВС та СБУ, дуже хоче виправдатися за Майдан, підтримати честь мундира, хоч би як смішно це для когось не звучало. Бо стільки лайна за останні місяці на них вилилося: і що вони вбивці, і що, головне, непро­фе­сіо­нали. Тепер вони хочуть усім, і насамперед самим собі, довести, що круті. Дуже важливо не втратити цього запалу й настрою. Але повторюся, поведінка політичного керівництва дуже шкодить цьому.

ПРО ТЕРОРИСТІВ

Не знаю, як назвати людей, котрі говорять про громадянську війну. Яка в біса громадянська, коли проти нас діють підготовлені специ, для більшості з яких це робота? Я не кажу про ідіотів з автоматами з місцевої гопоти – тих ми намагаємося не вбивати, а просто обеззброювати. А якщо починають тікати, то навіть не сильно переслідуємо. Але російські диверсанти – інша річ. Мені хлопці з «Альфи» казали, що для них ця війна вже як кровна помста. Вони ж один одного прекрасно знають, багато років на всяких тренуваннях перетиналися. І тут таке починається. Найстрашніше, що зараз з’являється багато трупів. А де багато трупів, там завжди ображені й охочі помсти. І це вже справжня війна.

Богдан Буткевич

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Под Радой требовали люстрации для дважды судимого тимошенковца Игоря Диденка. Фото

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Представители гражданской организации «Люстрация» под стенами Верховной Рады Украины провели митинг, требуя освободить заместителя министра энергетики и угольной промышленности Украины Игоря Диденко.

Как сообщает sprotiv.org, несколько десятков активистов под Радой скандировали «- Зека геть, зека геть!» и держали плакаты: «Люстрация Игорю Диденко!», «Зеки снова во власти!», «Арсений! Где люстрация?».

Активисты обосновывают свою позицию тем, что в 2010 году Диденко был осужден к трем годам лишения свободы (условно) за растрату принадлежащего «РосУкрЭнерго» природного газа и его незаконное растаможивание в феврале-марте 2009 года. Кроме того, суд запретил ему выполнять организационно-предписывающие и административно-хозяйственные обязательства на предприятиях в организациях и учреждениях всех форм собственности.

Игоря Диденко утвердил на новую должность Арсений Яценюк седьмого мая. Это уже его третье пришествие в энергетическую отрасль, начиная с 99-го года. Но уже в 2001-м Диденко задержали в Германии по «делу Жердицкого» о хищении средств гастарбайтеров. В 2004 году он приговорен к четырем годам лишения свободы, потом оправдан. А уже в 2009-м был одним из подписантов преступного контракта с Газпромом.

Теперь Диденко будет курировать нефтегазовую отрасль. Вместе с — министром Юрием Проданом. Все они — люди коррупционерки Юлии Тимошенко.

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Владимир Бондаренко взял в заместители Владислава Голуба — зятя БЮТовца Сергея Соболева. 5 фото

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Чтобы начать курировать деятельность важнейших департаментов КГГА Владиславу Голубу оказалось достаточно жениться на дочке БЮТовца Сергея Соболева. А чтобы стать в Киевсовете «основным решалой» Дмитрию Никульшину нужно было просто стать зятем главы КГГА Владимира Бондаренко.

Как уже сообщала KV, 30 апреля глава КГГА Владимир Бондаренко в очередной раз пересмотрел полномочия своих заместителей. При этом он закрепил за своим заместителем Владиславом Голубом четыре крупных департамента – экономики и инвестиций, строительства и жилищного обеспечения, градостроительства и архитектуры, а также коммунальной собственности.

Чтобы понять, как переводчик французского с опытом работы помощника нардепа смог получить в управление четыре ключевых департамента 4-миллионной столицы, достаточно внимательней вчитаться в его биографию, только не трудовую, а семейную.

Супруга Владислава Голуб – Юлия Сергеевна Голуб – в девичестве Юлия Сергеевна Соболева. Юлия – старшая дочь исполняющего обязанности главы фракции Батькивщина в Верховной Раде Сергея Соболева. В Фейсбуке (https://www.facebook.com/golub.julie) она зарегистрировалась не так давно, и на ее страничке можно найти фотографии самой Юлии, очень похожей на своего отца, и ее совместного с Владиславом Голубом сына.

У Юлии всего 28 друзей, но даже среди них трое – с фамилией Бондаренко (друг Алексей Бондаренко местом работы указал Верховную Раду Украины, а в своих постах активно поддерживает БЮТ). Также среди немногочисленных друзей Юлии – сын другого БЮТовца Сергея Терехина – Кирилл Терехин.

Самого Владислава Голуба в соцсетях нет. Его фото даже отсутствует в соответствующем разделе на официальном портале КГГА. Зато из биографии становится понятно, что в 22 года Владислав уже стал помощником нардепа – в это же время его тесть был избран председателем парламентской фракции ПРП.

При этом должность помощника нардепа значится в биографии Голуба четырежды – в 2005—2006, 2009—2010, 2012 и 2012—2013 годы. Однако только в последнюю «каденцию» указано, что работал он с Владимиром Бондаренко. Предыдущие его боссы не указаны, видимо, чтобы не выявить его связь с семьей Соболева:

2005 — координатор комитета по содействию украинской бизнеса в Европейском Союзе Европейской Бизнес Ассоциации, г. Киев;

2005—2006 — помощник-консультант народного депутата Украины, г. Киев;

2007—2009 — юрисконсульт представительства «Бейкер и Макензи — Си — Ай — Эс Лимитед», г. Киев;

2009—2010 — помощник-консультант народного депутата Украины, г. Киев;

2010 — юрисконсульт ООО «Авеллум Партнерс», г. Киев;

2012 — помощник-консультант народного депутата Украины, г. Киев;

2012—2013 — помощник-консультант народного депутата Украины Бондаренко В.Д., г. Киев;

2013—2014 — советник Председателя Наблюдательного совета ПАО «Недвижимость столицы», г. Киев.

В апреле 2014-го назначен заместителем председателя Киевской городской государственной администрации.

Согласитесь, впечатляющая карьера для человека, который теперь будет отвечать за градостроительную политику, генеральный план города и управлять всеми его коммунальными активами.

Недавно Владимир Бондаренко в одном из интервью возмущался отсутствием профильного образования у заместителя директора Департамента архитектуры и градостроительства Андрея Вавриша, однако, при этом его вовсе не смутило отсутствие нужного образования у зятя своего партийного босса.

А опыт работы в сфере градостроительства у Владислава Голуба, конечно, «впечатляющий». Он целый год был советником Председателя Наблюдательного совета ПАО «Недвижимость столицы», которая известна своим участием в скандальном строительстве торгово-развлекательного центра Троицкий возле НСК «Олимпийский». На какой опыт амбициозного родственника опирались, доверяя ему управление экономикой города и всеми его коммунальными активами, остается загадкой.

Впрочем, семейный подряд БЮТ на этом в Киеве не ограничивается.

Известно, что депутат Киевсовета Дмитрий Никульшин  является зятем Владимира Бондаренко, т.к. женат на его младшей дочери Ольге.  Поговаривают, что сейчас он назначен  обеспечивать тестю взаимодействие со всем депутатским корпусом, т.е. – договариваться о позитивных голосованиях по всем важным для руководства КГГА решениям. Воистину в Киеве ничего не меняется. В биографии Никульшина, как и в биографии Владислава Голуба, кстати, основная занятость – это помощник народного депутата.

Три месяца Киев стоял на Майдане за то, чтобы все мы жили в честной стране, которой управляют профессионалы, а не «свои». А в итоге Киев, похоже, рискует опять получить модель руководства времен экс-мэра Леонида Черновецкого. Только если у Черновецкого был один зять с неограниченными полномочиями по деребану Киева, то у Бондаренко их целых два.

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Генерал-кучміст регіонал Кузьмук хоче відбирати машини українців. Розслідування

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

У квітні у Верховній раді був зареєстрований законопроект, який удосконалює оборонні та мобілізаційні питання.

Недавно депутати легко проголосували за нього за основу з підготовкою до другого читання за скороченою процедурою.

Тобто цей документ може стати законом будь-якої миті.

Про що йдеться? Прикрившись патріотичною назвою законопроекту, його автори вирішили покращити справи військових за рахунок підприємств і простих громадян.

Апетити чиновників, які ніколи не нюхали порох, зате не гірше за цивільних розбираються в умінні витрачати державні гроші, завжди були великі.

Сьогодні їх можливості зросли внаслідок різкого збільшення фінансування армії без посилення контролю за цими витратами.

Однак їм і цього виявилося мало. Військові чини хочуть їздити на автомобілях, на які у держави не вистачає грошей.

Геніальний вихід знайшов сумнозвісний колишній міністр оборони, нині радник виконуючого обов’язки президента з оборони Олександр Кузьмук. На його думку, слід відібрати автомобілі у їх власників — юридичних і фізичних осіб.

Законопроект дозволяє військовим забезпечити себе таким способом транспортними засобами в будь-який час, в тому числі — у мирний.

«3. Виконання військово-транспортного обов’язку під час мобілізації, якщо не введений правовий режим воєнного чи надзвичайного стану, здійснюється шляхом безоплатного залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також громадян — власників транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних сил України, інших військових формувань на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації».

Законопроект містить й інші неприємні для автовласників норми. Він ускладнює постановку машини на облік та зняття їх з обліку — все це доведеться робити шляхом отримання додаткової довідки у військкоматі. Це буде пов’язане не тільки з втратою часу, але і, ймовірно, з додатковими поборами за прискорення процесу.

Однак такі труднощі на тлі вибіркової експропріації транспорту, яка може призвести до страшної корупції, вони, звичайно ж, тьмяніють.

Кузьмук, виступаючи у Верховній раді, зазначив, що законопроект покликаний підвищити соціальний захист військовослужбовців. Однак навряд чи хоч одному з призовників дістанеться експропрійований автомобіль. На жаль, інші депутати сумнівний текст законопроекту вивчити, мабуть, не побажали.

Цікаво, що за повідомленнями преси, у самого Кузьмука 22 лютого 2014 року майданівці конфіскували і привезли на Майдан Тойоту ленд крузер.

Можливо, тепер автовласники мають справу з витонченою помстою? Втім, навіть якщо авто Кузьмуку і не повернули, на роботу він навряд чи їздить на метро.

Андрій Вишинський