April 14th, 2013

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Клан Януковичей: «констянтинівські», Арбузов, Борулько, Шепелев, «конверти», трупи…

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Спадкоємець Віктора Януковича нинішній царевич Олександр по-молодості досить легковажно ставився до життя. Коли його батько писав в біографії, що його син працює стоматологом, той насправді під кайфом спалював двигуни дорогим новеньким яхтам.

Зокрема, коли автор в Балаклаві в 2006-тому цікавилася кому належить яхта «Центуріон», один капітан переконував, що сину Януковича. «Якому з двох?», -спитала автор. «Тому, що наркоман», – відповів чоловік.

Яхта виявилася власністю старшого сина Федоровича і була оформлена на сімейне підприємство «Веспром». Отже в 2006 році Олександру Януковичу було не до бізнесу. На це автору тоді ж скаржився його брат нардеп Віктор Янукович: «Саша плаває на яхті. Я не можу собі цього дозволити у мене справи». Щоправда і молодший син лідера виявився без хисту до підприємництва, а бізнесові справи татка хтось мусив «оформлювати». І так вийшло, що з кожним роком все більше відповідальності лягало на плечі молодого керівника сімейного «Укрбізнесбанку» Сергія Арбузова.

Фактично це він, ще за першого прем’єрства Януковича, сформував команду людей, яка нині від імені царевича Олександра сидить на фінансових потоках країни, а також контролює всі силові структури.

І можна звернути увагу, що чимало з цих персон родом з Констянтинівки. Адже, саме в цьому невеликому місті Донбасу Арбузов почав свою кар’єру банкіра керівником місцевої філії «Приватбанку». Там Сергій Арбузов став «приростати» людьми, яких пізніше потягнув з собою до Януковича.

Отож в українському політикумі в середовищі «донецьких» в групі «сімейних» можна виділити цілу підгрупу «костянтинівських».

Це місце роботи Арбузова в Костянтинівці

Констянтинівські

Наприклад, Податкову міста Києва нині очолює Ірина Носачова. Вона працювала бухгалтером костянтинівського відділення «Приватбанку», коли його очолював Арбузов.

Костянтинівський Павло Зінов, нині працює в дуже «хлібному» місці – керує матеріальним забезпеченням МВС, тобто під його керівництвом закуповуються патрульні автомобілі, водомети, кийки, та інше добро для міліції, при чому в інтернеті можна знати масу прикладів переплати за товари. І це свідчить зовсім не про те, що Зінов слабкий в бізнесі. Навпаки, саме з бізнесу він прийшов у міліцію. Колись Зінов мав спільні підприємства з Сергієм Арбузовим: ТОВ «Ваше право», ТОВ «Приват тур».

Керівником Зінова в МВС, тобто міністром, є костянтинівський Віталій Захарченко, який довгий час працював в керівництві міліції Костянтинівки. Щоправда, в той час, коли Арбузов приїхав в Константинівку Захарченко навпаки поїхав. Проте автора переконували, що ці двоє близько познайомилися, якраз в костянтинівський період життя Арбузова.

До речі, в роки, коли «Приватбанк» обкрадав багатих буратін Маріуполя (про це в першій частині) Захарченко очолював Державну службу по боротьбі з економічною злочинністю (з 2001 року), а в 2003-му працював першим заступником УВС Донецька.

Якщо говорити про відомих осіб з Костянтинівки варто згадати також Олександра Медведька, який керував прокуратурою цього міста в кінці дев’яностих, а також генпрокуратурою при двох останніх Президентах. Його не можна оминути, бо Сергій Арбузов добре знав його родича, чоловіка племінниці, молодого костянтинівського банкіра Павла Борулька.

Ще нещодавно Борулько носив титул «короля конвертації» в Україні. Ще раніше був банкіром Віктора Януковича. Разом з Едуардом Прутніком та своїм дядьком Віталієм Лобасом (заступником Януковича-губернатора та кажуть його особистим лікарем) він заснував «сімейний» банк «Донеччина», який пізніше був перейменований у відомий нам «УкрБізнесБанк» і, який в 2003 році очолив Сергій Арбузов.

А ще Борулько так само, як і Арбузов працював в костянтинівському відділені «Приватбанку». Щоправда до того, як туди було призначено Арбузова. Тому не дивно, що коли Арбузов облаштувався в Костянтинівці він близько зійшовся з Борульком. Зрештою, Костянтинівка маленьке місто: люди з одного кола там добре знають один одного. І що цікаво, деякий час Арбузов йшов в гору не лише по слідах Борулька, а буквально пересідаючи в його крісла.

Коли Віктор Янукович перший раз став прем’єром в його команді перебрався в Київ і керівник близького йому банку «Донеччина» Павло Борулько. Його було призначено заступником керівника «Ощадбанку», що курував казначейство державного банку, яке очолював Юрій Колобов – нині відомий, як «сімейний» міністр фінансів.

Після від’їзду Борулька з Донецька його кабінет в банку «Донеччина» зайняв – Сергій Арбузов. Він став керівником банку, який невдовзі було перейменовано в «УкрБізнесБанк». Так почалася його кар’єра в команді «сімейних».

А от приятель Арбузова Павло Борулько не зорієнтувався. Після поразки Януковича на виборах він продав свою долю акцій в банку-казначействі Януковичів і в наступні роки відірвався від «сімейних», хіба, що співпрацював у різних сумнівних схемах.

Нині його вільне плавання закінчилося білоруською в’язницею. Північний сусід України арештував Борулька за поданням нашої генпрокуратури, яка звинувачує «королів української конвертації» Павла Борулька та його бізнес-партнера Олександра Шепелева у привласнені коштів національних банків та вкладників загальною сумою 1 млрд. 300 млн. грн.

Ці двоє також проходили у справах замовних вбивств, зокрема керівника «Автокразбанка» в 2003 році та офіцера УБОЗу в 2006-тому. Що цікаво, виконавцями ліквідації банкіра були костянтинівські кримінальні елементи.

«УкрБізнесБанку» і вбивство офіцера УБОЗ Єрохіна

«УкрБізнесБанк», яким з 2003 року до 2009 року керував Сергій Арбузов в першу чергу виконував роль казначейства бізнес-імперії Януковича. В цьому банку зокрема були відкриті рахунки всіх підприємств, які працювали в інтересах родини Януковичів, зокрема відчужували та забудовували резиденцію Віктора Януковича «Міжгір’я».

В 2008 році в бізнес-імперію Януковичів прийшла працювати і мама Сергія Арбузова – Валентина. Разом з Олександром Януковичем вона заснувала ТОВ «Донснабтара». Це підприємство невдовзі стало засновником «Всеукраїнського банку розвитку». Нині власником 100% акцій цього банку є старший син Януковича, а Валентина Арбузова очолює правління «ВБР».

«Укрбізнесбанк», яким керував Арбузов до Президенства Януковича був крихітним кишеньковим банком. Його першим завданням, було втаємничувати від перевіряючих органів рух коштів по рахунках підприємств родини Януковича. Це було особливо важливо, коли «донецькі» опинялися в опозиції. Також банк Януковичів «відмивав» гроші, і не лише для «сім»ї”, а також для клієнтів зі сторони.

Зокрема, згадка про «Укрбізнесбанк» є у вироку суду у справі резонансного вбивства офіцера УБОЗ Романа Єрохіна, який спеціалізувався на виявлені та ліквідації конвертаційних центрів.

Автор детальніше розповість про цю справу, адже хоча «Укрбізнесбанк» в ній з’являється фрагментарно, вона демонструє внутрішню кухню «прального» бізнесу, в якій шеф-поваром довгий час працював Сергій Арбузов.

Отже в 2006 році був вбитий офіцер УБОЗу донеччанин Роман Єрохін, який згідно своїх посадових обов’язків мусив боротися з конвертаційними центрами. Щоправда, схоже, що він боровся доволі специфічно, скажімо так – вибірково. Про що свідчать неймовірні, як для працівника міліції статки. Зокрема, у вироку Апеляційного суду міста Києва (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12906450), що у 2010 році засудив виконавців вбивства Єрохіна, можна прочитати, що офіцер УБОЗ мав мобільний телефон вартістю 38 тисяч. грн.

В цьому вироку є свідчення, що убозівець Роман Єрохін мав дружні стосунки з «королем конвертації» Павлом Борульком (тим самим першим банкіром Януковичів по чиїм слідам зробив кар’єру Арбузов) та підкидав йому клієнтів. Остання їх зустріч в стилі «поцілунок Іуди» відбулася в київському ресторані «Єгоїст». Адже Борулько знав, що опісля у Єрохіна запланована зустріч з кілерами, які діяли від та в інтересах іншого друга Борулька нардепа Олександра Шепелева.

Зокрема, згідно вироку суду кіллери відпрацьовували сценарій вбивства в офісі фірми «Старе місто» на Ярославовім валу, яка була оформлена на стареньку бабусю Олександра Шепелева.

Паралельно в тому ж офісі, ті самі кіллери готували вбивство іншого «приятеля» Борулька Дмитра Гончарова з яким той не міг поділити активи банку «Європейський». Це пізніше в інтерв’ю журналістам визнає сам Гончаров: «Кілери, які вбили Єрохіна, збиралися вбити мене».

Отже «королі конвертації» Борулько та Шепелев не гребували вбивствами. Взагалі відмивання коштів в Україні традиційно є доволі кривавим бізнесом. Просто ніхто не відслідковує, як раптово помирають підставні директори (звичайні бомжі) тих фірм, через які відмиваються величезні суми. Наприклад, особлива висока смертність серед директорів «пральних машин» у схемах нардепа Антона Яценка.

Однак повернемося до вбивства Єрохіна.

Отже шеф-кухарі на кухні конвертації Борулько і Шепелев розбиралися з виробничими проблемами доволі специфічно – за допомогою кілерів. При чому, якщо говорити про Шепелева, то проблеми у нього виникли через політику. Офіцер УБОЗу Єрохін, який довгий час заплющував очі на діяльність підконтрольного Шепелеву конвертаційного центру при «Банку Перспектива» був вимушений вислужитися перед Юрієм Луценком, якому в той час важливо було накопати компромат на депутатів Блоку Юлії Тимошенко.

А Олександр Шепелев, якраз був таким депутатом. «Король конвертації» Шепелев починав свою кар’єру з прання коштів Юрія Іванющенка (Юри Єнаківського), а після перемоги помаранчевої революції вчасно зорієнтувався і купив собі місце в списках БЮТу. Однак, завдяки такому позитивному явищу, як конкуренція, яке існувало в політикумі тих часів депутат БЮТ Шепелев у якого було все «ок» з донецькими потрапив під вогонь третьої сторони-команди Ющенка…

Чому автор присвятив так багато уваги цій історії? Не лише тому, що завдяки їй стає зрозуміло, що собою являє пральний бізнес в Україні. Не лише тому, що головним героєм в ній є Павло Борулько, перший банкір Януковичів, наставник Сергія Арбузова. А тому, що в цю історію вплітається і сюжетна лінія пов’язана з «УкрБізнесБанком».

У вироку по справі Єрохіна є цікаві свідчення брата жертви, також «силовика». Рідний брат покійного Єрохіна розповів слідству, що напередодні смерті брата «служба безпеки „УкрБізнесБанку“ йому повідомила, що у брата конфлікт з Шепелевим».

Звідки в «Укрбізнесбанку» була наявна інформація про смертельну загрозу Єрохіну? Чому відбулася ця розмова? Які спільні справи мав «УкрБізнесБанк» та офіцери УБОЗу брати Єрохіни? Автор намагався з’ясувати відповідь на ці питання в прес-службі Арбузова, однак там відмовчалися.

Можливо відповідь на це питання підсказує прес-реліз відділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю ГУ МВС України в Донецькій області датований жовтнем наступного 2007-мого року? Виявляється «УкрБізнесБанк», яким тоді керував Арбузов і «Банк Перспектива» Шепелева РАЗОМ «прали» гроші. Донецькі силовики так і писали: «Злочинне угрупування використовувало для переведення коштів у готівку донецький „Приватбанк“, „Укрбізнесбанк“, „Автокразбанк“, „Національний стандарт“, (останні два банки близькі до Борулька, авт.), „Банк Перспектива“ (банк Шепелева, авт.)…»

«УкрБізнесБанк» та педофільний скандал

У відкритих джерелах можна навіть знайти конкретні приклади, як «УкрБізнесБанк» часів керівництва Сергія Арбузова відмивав гроші. Наприклад, в Єдиному реєстрі судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5562597 автор знайшов постанову Макіївського суду 2009-го року, з якої можна дізнатися, що податківці розслідували злочинну діяльність великого конвертаційного центру. Зокрема ТОВ «ІР-бізнес плюс», що мало рахунки в «УкрБізнесБанку» і надавала фіктивні рекламні послуги газовим трейдерам. Газові трейдери в свою чергу на основі цих витрат формували завищену вартість природного газу при його розподіленні кінцевим споживачам та ховали прибуток. І справді перераховані в постанові газотрейдери в 2009 році пропустили через себе газу на 2 млрд. грн., а податковій продемонстрували суцільні збитки від своєї важкої газотрейдерської діяльності.

Отже суми, які треба було прати були чималенькі. Автор дослідив, що ТОВ «ІР-бізнес плюсс» було афілійована з ТОВ «Акцент-бізнес», яке на кінець 2009-того року показала величезний дохід майже в півмільярда грн. І, що особливо цікаво, ТОВ «Акцент-бізнес» була заснована структурою, яка через ланцюжок співзасновників була пов’язана з «Східною транспортною компанією» – фірмою з бізнес-павутиння старшого сина Януковича.

Схоже, що ТОВ «ІР-бізнес плюсс» та ТОВ «Акцент-бізнес» були структури створені при «УкрБізнесБанку» саме для надання специфічних банківських послуг. Автор звернулася до прес-служби Арбузова повідомити чи був «УкрБізнесБанк» причетний до створення цієї структури, а також афілійованої до неї фірми ТОВ «Акцент-бізнес». Однак відповіді не надійшли.

Коли автор поцікавилася, хто власники газотрейдерів, які в 2009 році користувалися послугами того конвертаційного центру, то виявив велике різноманіття, тут були структури близькі до Злочевського, Коломойського і навіть ТОВ «Промгаз України» депутата БЮТ Руслана Богдана.

Отже пральня Януковича не простоювала навіть тоді, коли «донецькі» були в опозиції. Щоправда, те, що бютівець Богдан давав можливість заробити «януковичам» в часи урядування Тимошенко не порятувала його від педофільного скандалу. Літом 2009 депутат Регіонів Вадим Колісніченко звинуватив трьох депутатів від БЮТ в гвалтуванні дітей, серед них виявилося і прізвище клієнта «пральні» Руслана Богдана.

Далі буде

Блог Тетяни Чорновол

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Клан Януковичей: перший мільйон Арбузова – грабунок вкладників ”Приватбанку”?

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

На фото Валентина та Сергій Арбузови

З кожним роком президентства Віктора Януковича все більше владних посад в країні переходить до людей з команди старшого сина Президента царевича Олександра. Це не може не дивувати: раніше невідома загалу «пацанва» з пухкими рожевими щоками видирає з зубатих пащ досвідчених політичних акул Партії Регіонів міністерство за міністерством.

Першою людиною з команди так званих Сімейних є банкір Януковичів – Сергій Арбузов, нинішній віце-прем’єр-міністр України, по-суті, тіньовий прем’єр. Офіційного статусу він не має лише тому, що в країні ніяк «не міньот кріза», і треба, щоб Азаров відтягував на себе негатив.

Інші члени сімейної команди у владі так чи інакше пов’язані саме з цією персоною. Отож щоб розгадати загадку, звідки взялися ці Сімейні і що вони собою уявляють, потрібно поцікавитися в першу чергу життєвим шляхом Сергія Арбузова.

Частина І

Як відомо перші кроки в своїй трудовій біографії Сергій Арбузов зробив під крилом матері Валентини Арбузової в донецькому «Приватбанку». Зокрема, Арбузов очолював Костянтинівське відділення «Приватбанку» з 1998 по 2003 рік. В цей час його мама Валентина Арбузова керувала Донецьким регіональним управлінням «Приватбанку».

Це все загальновідомі факти, а от, що собою тоді уявляв донецький «Приватбанк» мало хто знає.

«Приватбанк» на Донеччині з’явився в 1994 році, і це був той час, коли особливої могутності досяг кримінальний клан Ахатя Брагіна, який особливо ревно контролював, щоб на територію Донбасу не зайшов чужий бізнес.

Сергій Тигипко, тоді голова правління «Приватбанку», мусить пам’ятати, як він неодноразово намагався відкрити філіал в Донецькій області, але горішок був не по-зубам. Лише в середині 94-того Тигипко знайшов посередника в донецькому місті Костянтинівка, який через свою кришу – місцевого кримінального авторитета Медведя погодив «питання» з Ахатом Брагіним і відділення «Приватбанку» спочатку з’явилося в Констянтинівці, а потім і в інших містах Донецької області.

Згідно інформації з джерел автора перші роки «донецькі» платили Коломойському за бренд, в усьому іншому це була самостійна структура з тіньовим головним офісом в місті Костянтинівка (саме її згодом очолив Арбузов). Зокрема, кадрові питання банку вирішувалися в Костянтинівці. Тому до призначення Валентини Арбузової керівником Донецького управління жодного стосунку ні Тигипко, ні Коломойський не мали.

За інформацією автора в перші роки донецький філіал «Приватбанку» працював під Брагіним та Щербанями. Зокрема, банк обслуговував бізнес губернатора Володимира Щербаня, авторитета Брагіна та депутата Євгена Щербаня, а після відставки першого з посади губернатора і вбивства двох інших перейшов під контроль їх спадкоємців Януковича та Ахметова.

Завдяки проведенню фінансових оборудок для господарів області донецьке відділення «Приватбанку» ніколи не мало проблем з контролюючими та правоохоронними структурами. Проблеми навпаки виникали у незговірливих дрібних клієнтів банку, бо силовики області завжди приймали сторону банкірів.

Що не дивно, адже невдовзі після своєї появи в Донецьку філіал «Приватбанк» виступив засновником Благодійної організації «Фонд сприяння міліції».

В перші роки цей фонд очолював нині покійний (розбився в автокатастрофі) тодішній керівник УВС Донецька Володимир Варака, який вважався людиною близькою до губернатора Володимира Щербаня. Зокрема, коли Щербань став губернатором Сумської області, то зробив генерала Варака своїм замом.

В інтернеті про цього персонажа можна знайти чимало публікацій з кримінальним сюжетом. Зокрема, сайт ОРД писав, що Варака будучи заступником в УВС Донецька у 1989 особисто бив В’ячеслава Чорновола, коли той приїжджав у справах Гельсінської групи.

Однак попри традиційно люб’язні стосунки між банком і правоохоронцями греблю таки прорвало – в 2003 донецький «Приватбанк» стряс великий кримінальний скандал, який не можливо було зам’яти.

Директор маріупольського ТОВ «Азовзалізобетон» Ігор Бутін розповів автору свою сумну історію взаємин з донецьким «Приватбанком». В далекому 2001 бізнесмен вирішив покласти на депозит в «Приватбанку» 200 тисяч доларів. Дівчатка у відділі вкладів з милими посмішками порадили Бутіну зайти в кабінет до керівника філії Тетяни Кудінової, мовляв для віп-клієнтів є особлива програма з підвищеною відсотковою ставкою. З кабінету керівника філії Бутін вийшов з договором скріпленим підписом Кудінової та бухгалтера банку Вікторії Павлової. Здав гроші в касу…

А тепер уявіть стан бізнесмена, коли в 2003 він прийшов забирати гроші та дізнався, що по його вкладу депозитний рахунок взагалі не був відкритий!!! В банку йому повідомили, що грошей громадянина Бутіна у них не має і… ніколи не було.

«А потім з’ясувалося, що я такий не один, що маріупольський „Приватбанк“ практикував грабунок вкладників багато років. Виявилося, що гроші, які деякі клієнти здавали касирам або не були покладені в касу або знімалися потім з депозитів по підробленим ордерам», – розповів Бутін автору.

Коли ж клієнти піднімали скандал і наполягали на свої правоті, то починалися наїзди «силовиків». (Згадаємо про давню дружбу через благодійний фонд між донецькими «Приватбанком» і правоохоронцями). «Ви хочете написати заяву?, – питали у пограбованих клієнтів в міліції, – А звідки у вас гроші. А чи платили ви податки?». На додачу до неприємних питань силовики бувало ще й відбивали горе-клієнтам «Приватбанку» нирки і пам’ять.

Зокрема в офіс керівника «Азовзалізобетон» після його скарг на «Приватбанк» нагрянула податкова поліція. «Силовики» не лише вилучили документи, а також побили підприємця. “Пізніше я з’ясував, що замовником цього візиту були посадові особи «Приватбанку», – розповів Бутін.

Однак Бутін виявився принциповим, його гроші чистими, отож бізнесмен пішов до суду. У нього за плечима вже 10 років тяжби, проте він зміг повернути лише частину вкрадених «Приватбанком» коштів.

Центральне керівництво «Приватбанку» мало нахабство публічно відмежовуватися від грабунку своїх клієнтів регіональними відділеннями. Зокрема, заступник правління «Приватбанку» В. Козін розіслав постраждалим вкладникам лист з такими цинічними словами: «Данная проблема возникла не в результате деятельности банка, а вследствие противоправных действий конкретных работников Мариупольского филиала, которые, прикрываясь именем Приватбанка, действовали вопреки его интересам. В связи с изложенным, рекомендуем Вам обратиться с гражданским иском к Кудиновой Т.Н. и Павловой В.В., для чего необходимо написать соответствующее заявление следователю».

Треба сказати, що проти керівника Маріупольської філії «Привату» Тетяни Кудінової все-таки була порушена кримінальна справа. Відомо, що вона була арештована, але звільнена під заставу, потім сиділа на лаві підсудних. А що далі? Вона таки уникла відповідальності, бо через Валентину Арбузову мала зв’язки серед впливових осіб області.

До речі, Бутін був не єдиною жертвою шахрайства донецького «Приватбанку». Після того, як спалахнув скандал, лише в Маріуполі 60 осіб заявило, що «Приватбанк» аналогічно вкрав їх гроші – близько 4 млн. доларів.

Слідом за Бутіним почали зголошуватися потерпілі в інших містах Донецька. Схоже що розкуркулення віп-клієнтів було системною роботою донецького «Приватбанку», яким тоді керувала Валентина Арбузова.

За інформацією Сергія Ярмака, керівника громадської організації «Вкладники, які потерпіли від дій КБ „Приватбанк“, в 2003-тьому були порушені кримінальні справи стосовно посадових осіб Донецького регіонального управління „Приватбанку“, працівників філіалів в містах Костянтинівка, Макіївка, Горлівка і Червоноармійськ. Ці дані Ярмаку підтвердили з Генеральної прокуратури заступник прокурора О. Ганзюк. Однак згодом ці кримінальні справи „заглохли“.

Нагадаю в той період Костянтинівським відділенням, яке було назване Ярмаком в переліку тих, що грабували клієнтів, керував Сергій Арбузов. Чи була порушена кримінальна справа проти нього? Автор звернулася до прес-служби Арбузова з відповідним питанням. Однак відповіді не дочекалася (саме тому статтю доводиться публікувати в блогах).

Підприємець Ігор Бутін припускає, що шахраї Маріупольського „Приватбанку“ були в долі зі своїм банківським керівництвом. Що в принципі логічно, адже грабунок в стилі „гоп-стоп“, який практикувала філія в Маріуполі багато років поспіль, не міг бути непоміченими в донецькому офісі. Отож виникає закономірне питання – чи існує хоч манюсінький шанс, що мати нинішнього віце-прем’єра Валентина Арбузова, яка на той час керувала донецьким управлінням „Приватбанку“, не була замішана в тих брудних справах?

В це мало віриться, тим паче, що автор з’ясувала, що з Тетяною Кудіновою, кримінальним керівником Маріупільського „Приватбанку“, особисто Валентина Арбузова була доволі близька. В ті часи, коли Кудінова, як встановило слідство, грабувала вкладників „Приватбанку“, вона разом з Арбузовою мала спільний бізнес. В 1998 Кудінова з Арбузовою заснували ТОВ „Інвест-центр“, яке займалося „консультаціями у питаннях комерційної діяльності, фінансів та управління“.

Чому ж Валентина Арбузова уникла кримінальної відповідальності за шахрайскі схеми грабунку вкладників в підпорядкованій їй установі? Цим певно можна поцікавитися у нинішнього генпрокурора Віктора Пшонки. Адже саме він був прокурором Донецької області в ті часи. А нині Пшонка, а також його син Артем майже члени Сім»ї.

Так само «сімейний» нинішній керівник Національного банку Ігорь Соркін, який в далеких 2001—2003 роках люб”язно закривав очі на «гоп-стоп» Донецького «Приватбанку», хоча повинен був помічати «порушення» (це звісно дуже мяко сказано) з висоти своєї посади в інспекції комерційних банків при НБУ (він відповідав саме за Донецькій регіон).

Отже Валентина Арбузова вийшла з того кримінального скандалу чистою. Вона лише пожертвувала кількома членами своєї команди – було замінено керівництво кількох філій, зокрема кримінальної Маріупольської, а також… Констянтинівської. Так, саме в розпал скандалу в 2003-му році Сергій Арбузов звільнився з банку, яким керувала його мама, та пішов працювати в «Укрбізнесбанк» Януковичів.

Далі буде.

Нижче інформація з бази податкової про спільне підприємства кримінального керівника Маріупольської філії «Приватбанку» Тетяни Кудінової та її шефині Валентини Арбузової.

ОКПО: 30227423

Наименование организации: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВIДПОВIДАЛЬНIСТЮ

«IНВЕСТ-ЦЕНТР»

Адрес: ДОНЕЦЬКА ОБЛ., М.ГОРЛIВКА, ЦЕНТРАЛЬНО-МIСЬКИЙ Р-Н ВУЛ.

ГОРЬКОГО БУД. 5

Руководитель: ЕВИЧ ЕЛЕНА ГАВРИЛОВНА

Уставный фонд: 34375

Вид деятельности: МАРКЕТИНГОВI ДОСЛIДЖЕННЯ, КОНСУЛЬТАЦIЇ ПО ПИТАННЯХ

КОМЕРЦIЙНОЇ ДIЯЛЬНОСТI, ФIНАНСIВ I УПРАВЛIННЯ

Учредители предприятия

—————————

:

Наименование организации: АСОЦIАЦIЯ ШАХТАРСКИХ МIСТ ДОНБАСУ

—————————

Наименование учредителя: БАХАЕВ АНАТОЛИЙ ПАВЛОВИЧ

—————————

Наименование учредителя: БОРОВИК ВАСИЛИЙ НИКОЛАЕВИЧ

—————————

Наименование учредителя: АРБУЗОВА ВАЛЕНТИНА ИВАНОВНА

—————————

Наименование учредителя: СКУДАРЬ ВАЛЕРИЙ МАРКОВИЧ

—————————

Наименование учредителя: КУДИНОВА ТАТЬЯНА НИКОЛАЕВНА

Блог Тетяни Чорновол

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Михаил Чечетов. Путь «дирижера»

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Михаил Васильевич Чечетов не такой уж и новичок в рядах «донов». Становление этого уроженца поселка Любимовка Курской области (Россия) как политического деятеля и государственного чиновника тесно связан с Донбассом и его хозяевами.

Первую запись в трудовой книжке Чечетова сделал отдел кадров обогатительной фабрики шахты «Юнком» (Юнокоммунаровск Донецкой обл.). Проработав там некоторое время слесарем, Михаил Васильевич поступает в Харьковский инженерно-экономический институт по специальности экономика, организация и управление горной промышленности. Окончив вуз, он целиком отдает себя научной работе, достигает вершин профессора и декана экономического факультета. Но в 1994-м позвал Донбасс. Бывший слесарь баллотируется в Верховную Раду по одномандатному округу № 125 (Донецкая обл.). Впоследствии Михаил Васильевич утверждал, что инициаторами его политической карьеры были шахтеры: мол-де, его выдвинули в парламентарии сами углекопы. Но есть подозрение, что Чечетов несколько лукавит.

Насколько известно, в тот период времени Михаил Васильевич находился в орбите влияния публичных лидеров «донов» середины 1990-х – председателя Донецкого облсовета, впоследствии главы областной ОГА Владимира Щербаня, а так же политика и бизнесмена Евгения Щербаня. После гибели Щербаня-бизнесмена и охлаждения отношений между Щербанем-губернатором и тогдашним президентом Кучмой, Михаил Васильевич переходит под флаги Партии регионов. Однако выборы 1998 года партия провалила. Тем не менее, перед профессором Харьковского инженерно-экономического института открываются горизонты чиновничьей карьеры.

В том же году, когда избиратели отказали в доверии ПР вообще, и Чечетову в частности, Михаила Васильевича назначают заместителем министра экономики. Уже в следующем 1999-м – он первый заместитель председателя Фонда государственного имущества Украины. Деятельность героя этой главы на посту первого зама председателя ФГИ вряд ли стоит того, чтобы о ней подробно рассказывать. Из выдающихся «подвигов» того времени вспоминается лишь приватизация Запорожского алюминиевого комбината в 2000 году, в которой Чечетов играл далеко не последнюю роль. Напомню, что приватизационный тендер по ЗАлКу закончился в пользу компаний, близких к родственникам Леонида Кучмы. Те же, кто предлагал больше денег, остались с носом.

В 2002 году Михаил Чечетов пошел на парламентские выборы в обойме провластного блока «За единую Украину». В прочем, законотворчеством он позанимался не более года – клан снова позвал на чиновничью службу. Напомню, что в 2002 году «доны» в большой мере реализовали свои претензии на власть в масштабе страны: премьер-министром Украины стал Виктор Янукович, многие ключевые посты в правительстве занимают «донецкие». Однако взять под контроль Фонд государственного имущества они смогли только в 2003 году. Тогда же на пост председателя ФГИ назначен Михаил Чечетов.

Именно на «чечетовский» период приходятся самые громкие приватизационные скандалы: распродажа по смешным ценам в нужные руки санаториев, горно-обогатительных комбинатов, шахт, метзаводов, целых флотов. Естественно, ФГИ под руководством «дона» Чечетова было вынуждено удовлетворять интересы других финансово-политических групп. Той же «киевской семерки», связанной с главой администрации президента Кучмы Виктором Медведчуком и владельцем ФК «Динамо» Григорием Суркисом, Виктора Пинчука (зятя экс-президента), а так же российских ФПГ. Однако именно в этот период происходит самое масштабное поглощение «донами» государственных активов. Наверное, в этой главе не стоит приводить в этой главе длиннющий перечень предприятий, здравниц и земельных участков. Перейдем сразу к развязке.

После смены власти в стране в 2004-м для Чечетова наступили черные дни. Приватизационные операции, которые проводил Фонд госимущества под руководством Михаила Васильевича, вызвали живой интерес у правоохранительных органов. За Чечетова взялся департамент борьбы с экономической преступностью Министерства внутренних дел. На тот момент уже бывшего главу ФГИ прижали к стенке, и тот даже явку с повинной написал. Забегая на пред отмечу, что «дело Чечетова» было успешно похоронено в недрах Генеральной прокуратуры, но это уже совсем другая история. Тогда же наш герой по нескольку раз наведывался к следователи и со всеми подробностями живописал, как «раздавались» заводы-параходы, в чьи руки и по чьей просьбе.

Автор этих строк, ознакомившись с «исповедями» Михаила Васильевича, не нашел почти ничего компрометирующего таких граждан, как Ахметов и Янукович, для которых, как известно, ФГИ Чечетова сделал много приятных «сюрпризов». Такое впечатление, будто Ринат Леонидович и не был никогда совладельцем «Криворожстали». Получается, что Михаил Чечетов, уже который год владеющий «региональным» партбилетом, как настоящий донецкий пацан, никого из своих на допросах не «сдал». Только чужих.

Впрочем, было бы неправильным утверждать, что Михаил Васильевич, когда «кололся» в МВД, вообще не бросил тень на своих могущественных однопартийцев — Рината Ахметова и Виктора Януковича. Правда, он сделал это только на первом допросе — 5 мая. Когда подполковник Дигтяр попросил его рассказать об обстоятельствах приватизации государственной холдинговой компании «Павлоградуголь», Чечетов поведал буквально следующее: «Из разговора с Премьер-министром Украины Януковичем я понял, что победить в конкурсе должна донецкая структура, подконтрольная Ринату Ахметову, в связи с чем были разработаны соответствующие условия конкурса приватизации «Павлоградуголь», по которым прошла необходимая организация «Алчевский коксохимический комбинат» (контролируется Ахметовым — Авт.)».

Фамилии самых богатых людей страны фигурируют и в некоторых других эпизодах показаний Чечетова. Как, например, в этом: « ко мне позвонил Президент Украины Кучма Л. Д. и порекомендовал мне, что в этом конкурсе (по продаже «Криворожстали» — Авт.) должен победить серьезный национальный инвестор, к которому из обозначенного списка принадлежит: промышленно-финансовый консорциум «Инвестиционно-металлургический союз» и консорциум «Индустриальная группа». Я знал, что фактическими хозяевами этих предприятий являлись Ахметов, Пинчук и Тарута».

Однако, экс-председатель ФГИ ни разу прямо не сказал, что его «нагибал» поспособствовать что-то «прихватизировать» бывший премьер Янукович. А уж тем более — в пользу Рината Ахметова. А вот о тех, кто сегодня уже низложен, Михаил Васильевич наговорил уйму занимательных вещей.

«Я, Чечетов М. В., заявляю, что, пребывая на должности главы Фонда Государственного имущества Украины, в период с июля по октябрь 2004 года под административным и психологическим давлением со стороны главы Администрации Президента Украины Медведчука В. В., будучи неправомочным лицом, совершил незаконную приватизацию государственного имущества», — заявил экс-председатель оперативникам ОБЭП МВД. Здесь речь идет о дачных домиках санатория «Пуща-Водица», которые подозрительным образом оказались в собственности ЗАО «Футбольный клуб «Динамо-Киев». Но свои, по его же словам, незаконные действия Михаил Васильевич объяснил (ни много ни мало) общественной целесообразностью. «Свои действия могу объяснить тем, что это деяние было совершено в условиях оправданного риска для достижения значительной общественно-полезной цели, — поведал Чечетов оперативникам. — А именно: в случае отказа Медведчуку В. В. в приватизации указанных домиков, последний, отстранив меня от должности, совершил бы их приватизацию другим способом. Рассчитывая на то, что, когда Медведчук В. В. перестанет влиять на кадровые и другие процессы в государстве, Государственное управление делами сможет в законном порядке вернуть в свое управление имущество».

Наверное, было бы правильным предположить, что такими же благими целями Михаил Васильевич руководствовался, когда «способствовал» незаконной приватизации «Криворожстали», НЗФ и ряда объектов помельче. Мол, знал прозорливый Чечетов, что «кучмизм» падет, и поэтому «содействовал» непрозрачной приватизации, невзирая на риск. И, главное, зачем?! Да затем, чтобы потом все «прихватизированное» вернулось народу и было с помпой продано на прозрачных аукционах по справедливой цене.

Нет, конечно, легче поверить в жизнь на Марсе, чем в подвиг Чечетова. Автор этих строк где-то в сентябре 2004-го, когда разгоралась битва за президентский пост, полюбопытствовал у Михаила Васильевича: мол, когда, по вашему мнению, в стране прекратятся корпоративные конфликты и приватизационные скандалы?

«Когда Виктор Федорович Янукович станет Президентом, — глазом не моргнув, заявил Чечетов. — Тогда те, кто сейчас мутит воду, прибегут извиняться и скажут, мол, это у нас пелена на глазах была!» Не прошло и полугода, как куда-то бежать и в чем-то каяться пришлось абсолютно не тем, кого имел в виду Михаил Васильевич. И, прежде всего, ему самому.

Продолжение следует…

Александр Лузер, Национальное бюро расследований Украины