March 17th, 2013

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Цыплаков не просто «Цыпа»

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Благодаря Нестору Ивановичу Шуфричу, искренне обидевшемуся, что вчерашние друзья-регионалы «отжали» у него «Нефтегаздобычу», мы смогли рассмотреть еще одну макеевскую физиономию из «ближнего круга» сыновей Виктора Януковича. А именно, человека, которого в разное время в Донецке звали то «Цыпой», то «Русей», и который сейчас по нелепой прихоти судьбы из банального гопника превратился в миллионера и «лицо приближенное» если не к «императору», то к «принцу».

Забавно, что посадить Цыплакова собирались еще в сентябре 2005 года, когда он трудился банкиром у Юры Енакиевского в «Югкомбанке» и «Укриндексбанке», но тогда Цыплакову удалось банально откупиться за ничтожные 60 тысяч долларов. А прошло совсем немного времени и «Цыпа» уже заимел личный самолет стоимость в 60 милллионов долларов. Если не врет, конечно.

Впрочем, нельзя не сказать о том, что «Цыпа» умеет учиться. Потому что проделал путь от макеевского гопника и «бригадного» у водочника Климца до матерого «конвертатора», а теперь и рейдера он в рекордно короткий срок.

Кстати, в банковской сфере у «Цыпы» остались весьма интересные люди. К примеру некто по кличке «Цупа».

«Цыпа» и Цупор

Нацбанк утвердил Ивана Цупора в должности Председателя Правления «ПИВДЕНКОМБАНКА» Согласно решению Комиссии Национального банка Украины по вопросам надзора и регулирования деятельности банков от 25.05.12, Цупор Иван Иванович согласован на должность Председателя Правления ПАО «КБ «ПИВДЕНКОМБАНК». Общий опыт работы Ивана Цупора в банковской сфере составляет более 30 лет, из которых 13 последних лет он проработал на руководящих должностях в АБ «Укргазбанк», «Экспортно-импортном банке”,”Проминвестбанке”, банк «Киев» и др. Более 10 банков за 13 лет. Частенько не правда ли? Если обратим внимание, половина банков государственные или стали государственными в результате деятельности — «убийцы» банков — Вани Цупора. Основное изобретние ВВЦ — схема плучение дешовых денег их гос бюджета, путем подкупа и взяток должностных лиц и руководящих гос чиновников. Как пример, в настоящее время Цупор вошел в преступный сговор с руководителем исполнительной дирекции Фонда социального страхования по временной утрате работоспособности Украины — Бондарем Олегом Васильевичем, который банчит бюджетными денежными средствами, как своими личными, с целью получения тендера на размещения дешевых денег в своем и связанных с ним банках. При этом дальнейшая судьба гос средств очень туманна, ведь не для кого не секрет, что «Южкомбанк» является крупнейшим в Украине «конвертационным» центром. Классическая схема хищения финансов в наше время выглядит следующим образом: преступник мошенническим путем договаривается с фин учреждением о получении кредита, подделывает требуемые документы, дает взятку будущему «терпиле», получает желаемое и обналичивает через площадку «конвертационного» центра. Не правда ли очень схожая ситуация? Единственное отличие в настоящем примере, кредит берет не мошенник через подставных лиц, а непосредствено «конвертатор» Зачем платить больше? За годы преступной деятельности Ванек, приобрел не малый опыт в этих вопросах, опитимизация затрат — это его главная фишка! Чтоб дойти до уровня сенсея-мошенника пришлось погубить не один банк, но об этом в другой раз.

Кроме того, у «Цыпы» есть братец Сергей, который умудрился выжить с земли даже закарпатских гуцулов.

Скандал вокруг Писаного камня происходил в прошлом году.

«Про бажання донецьких «інвесторів» заволодіти туристичною перлиною Карпат — Писаним каменем жителі села Буковець дізналися у травні цього року. На сході селян гуцули одностайно виступили проти оренди легендарної скелі. У той час місцеві мешканці також дізналися, що підприємці з Донецька, які претендували на Писаний камінь, вже купили неподалік чотири гектари землі і на цьому зупинятися не збираються. При цьому несподівано і дуже на руку донеччанам Верховинська районна прокуратура звернулася до суду, вимагаючи визнати недійсними державні акти на землю власників чотирьох сусідніх ділянок. Після кількох публікацій у «ГК» («Хто зазіхнув на Писаний камінь» в №19 від 12 травня, «Війна за камінь» в №22 від 2 червня) депутати Івано-Франківської обласної ради створили тимчасову комісію, яка взялася вивчати земельний конфлікт навколо Писаного каменя. У неділю, 24 липня, на черговому сході селян у Буківці про роботу комісії доповів її голова Ігор Шумега”.

Сходка крестьян

Крім депутатів обласної ради, які вже понад місяць вивчають ситуацію навколо Писаного каменя, на збори селян з’явилися і представники районного керівництва. Голова Верховинської райдержадміністрації Василь Гондурак запевнив, що про цей земельний конфлікт дізнався з преси та від голови сільської ради. Загалом селян зібрали, щоб повідомити, що позовні заяви щодо скасування державних актів на право приватної власності на землю Верховинський районний суд залишив без розгляду. «Суд виніс рішення на користь громади села Буковець. Я думаю, все стало на свої місця», — зазначив Гондурак. Однак депутат сільради Іван Соколовський нагадав, що судовий позов адміністрація підтримала. Оскільки позивачем був «прокурор Верховинського району в інтересах держави в особі Верховинської районної державної адміністрації». Проте голова РДА продовжував виправдовуватися: «Позивачем була не адміністрація… Я не збираюся щось доказувати. Факти говорять за своє».

Голова тимчасової комісії обласної ради Ігор Шумега підтвердив, що судова справа закрита, оскільки райдержадміністрація «на пропозицію прокуратури» відмовилася підтримати судовий позов щодо скасування державних актів на право користування землею. Шумега підтвердив припущення селян, що на територію біля Писаного каменя зазіхнули «не прості» люди. «Комісія виходила на місце. Там вже є вертолітний майданчик, електропідстанція. Ви собі уявіть, скільки вам треба буде ходити, скільки працювати, щоб у себе на подвір’ї, для своєї пилорами поставити електропідстанцію», — поділився враженнями голова комісії.

Депутатів обласної ради також здивувала мотивація судового позову — невстановлені межі сіл. «Я вам скажу, що меж між населеними пунктами в сільській місцевості немає майже ніде», — повідомив Шумега. При цьому він припустив, що, відмінивши один земельний акт, можна відмінити й інші. Адже нема гарантії, що землевласники з Донецька не захочуть «розширятися». Депутат запевнив, що комісія обласної ради дійсно перейнялася проблемою буківчан і готова розглянути всі їхні скарги.

Перекрили воду

Зі скаргами селяни не забарилися. «Діти пішли на Писаний камінь по афини (чорниці — ред.), хотіли набрати води, але їх злякав собака», — розповів один із мешканців села. Гора Копілаш, на якій знаходиться Писаний камінь, густо вкрита чорницями. Збір ягід у літню пору є вагомим заробітком для багатьох гуцулів. Виявилося, що єдине джерело, де брали воду відвідувачі Писаного каменя, знаходиться на ділянці, яку придбали донецькі. Схвильовані мешканці навперебій розповідали, що біля джерела, де раніше набирали воду, тепер прив’язаний собака, який нікого до нього не підпускає. Крім того, селяни розповіли, що на їхні намагання напитися води попри пса, з’явилися охоронці, які їм у цьому перешкодили. Тепер охочим відвідати Писаний камінь доводиться шукати питну воду у радіусі декількох кілометрів. Гуцули вважають, що не дати води навіть найлютішому ворогові є великим гріхом. Втім гріха донеччани, схоже, не бояться. Наразі місцева влада пообіцяла домовитися з ними і зробити водогін від джерела, яким вивести воду за межі їхньої земельної ділянки.

Тим часом не вгамовується районна прокуратура. Після того, як райдержадміністрація відмовилася підтримувати судовий позов про скасування державних актів на землю, прокурор Верховинського району Дмитро Медведчук звернувся з листом до голови сільради Мирослава Матаржука з проханням підтримати позов прокуратури щодо визнання недійсними державних актів на право власності землею. Однак тепер прокурор вимагає розширити список відповідачів у суді. Окрім чотирьох земельних актів, які вже суд відмовився скасувати, тепер прокуратура вимагає визнати недійсними ще три. Серед них, щоправда, й акт на землю Сергія Циплакова з Донецька, який за документами є власником скандальної ділянки під Писаним каменем.

У селі говорять, що після гучного розголосу цієї справи прокурори хочуть розширити кількість відповідачів у суді тільки для замилювання очей. Як би там не було, сесія Буковецької сільської ради прохання прокуратури відхилила.

«ГК»

Но вернемся к «Цыпе», его смешной биографии и недавнего сканадала вокруг «Нефтегазодобычи».

Апрель месяц 2012 года, казалось бы, уже не сулил никаких сюрпризов для сотрудников «Нефтегаздобычи» – дела шли своим чередом, судьба их коллеги оставалась неизвестной, пока в один прекрасный день не выяснилось, что офис охраняют незнакомые лица спортивного телосложения, а по коридорам офиса расшагивает новый владелец. Старый, угодливо извиваясь, демонстрировал свежеиспеченному хозяину не столько свою крутизну, сколько желание быть полезным. Подозрения, двухмесячной давности оправдались – неизвестно каким образом владельцем фирмы стал молодой человек с «донецкой» пропиской, со смешной фамилией Цыплаков. Готов поспорить, что в киевской среде он малоизвестен. В то же время, подавляющее большинство донецких бизнесменов более чем хорошо осведомлены о его персоне.

Тогда Руслан Петрович был более известен как «Русик», в статусе подручного легендарного водочного барона Павла Климца. В те лихие года проблемами платежеспособности никто особо не заморачивался, тем более в Донбассе, с контрагентами поступали жестко, а с должниками – тем более. Тогда, под началом Цыплакова работала группа ребят в спортивных костюмах, решавших сложные вопросы без долгих и нудных судебных разбирательств. Действительно, зачем и кому нужна волокита, если несговорчивого «клиента» можно похитить и посадить «на подвал», где ему будет удобно поработать и с документами и оформить все «должным образом» с лояльным нотариусом. Доказав свою результативность, Руслан Цыплаков получил «повышение» – его поставили прикрывать конвертационный центр, обслуживающий водочную империю Олимпа.

Как известно, Донбасс – порожняк не гонит, а теневики уровня Климца не любят быть зависимыми от кого бы то ни было, поэтому, Цыплакову была поручена еще более ответственная задача – сформировать «площадку». Что было и сделано, на базе банка с днепропетровской пропиской, которым и стал КБ «Южкомбанк». Не останавливаясь на достигнутом, была предпринята попытка поглотить еще один, сугубо «конвертный» банк – АКБ «Автокразбанк». История банкира Леонида Кириченко, которого встретил в подъезде своего дома неизвестный, после чего нанес единственный удар ножом в печень, и исчез, не забрав ни дорогих швейцарских часов, ни бумажника с валютой – была весьма наглядным уроком для тех, кто не понимал, с кем он имеет дело.

Ответственности Цыплаков не боялся – начальником безопасности в Южкомбанке трудился заслуженный борец с конвертационными центрами отдела «К» УСБУ Донецкой области — Илья Разаренов, со стороны милиции его прикрывал высокопоставленный сотрудник донецкого угрозыска Александр Худяк. К слову сказать, именно Худяк возглавлял операции по похищению людей, вымогательстве и пытках. Ему, как менту – не представляло особого труда организовать заход к жертве, вызвать её на встречу, после чего человек на некоторое время исчезал. Если же родственники писали заявление в милицию – то оно попадало на рассмотрение к тому же Худяку, который и организовывал мероприятия по раскрытию преступления. Удачно, что и говорить.

Плохая компания

Еще более удивительным образом Цыплаков «засветился» с нигерийцем Инносентом Эзумой. А дело было так. Нигерия – страна далекая, но с природными ресурсами у неё дела обстоят просто великолепно. Дело – за инвесторами. В компании, являющейся резидентной в Нигерии — FSO Nigerian Limited — соучредителями были Игорь Деревлев (75% — Украина) и Инносент Эзума (25% — Нигерия). Именно с 2005 года эта компания совместно с одной из ведущих украинских финансово-промышленных групп, от лица которой выступала аффилированная с ней нидерландская компания, и создала Zuma Steel West Africa Limited — с целью производства стального проката. Причем Эзума был назначен директором этого предприятия. Уже в конце 2006 года эта украинская группа, которая в итоге стала контролировать 75% акций Zuma Steel West Africa Limited, из-за дефицита сырья отказалась от планов развития сталепрокатного производства в Нигерии, предложив FSO Nigerian Limited выкупить ее долю. Ввиду этого Эзума попросил Деревлева подыскать потенциальных украинских инвесторов, желающих вложить средства в это предприятие. Таким инвестором Деревлев предложил своего знакомого Руслана Цыплакова. С ним-то и планировалось создать новую фирму, которая выкупила бы долю указанной украинской финансово-промышленной группы.

Однако сам Цыплаков выставил ряд условий. Во-первых, он должен был стать новым директором совместной компании. Во-вторых, FSO Nigerian Limited должна была передать в новую компанию лицензию на добычу полезных ископаемых в Нигерии, которую она ранее выкупила у Zuma Steel West Africa Limited. Наконец, от Эзумы потребовали, чтобы его доля была оформлена на Эзуму как на физическое лицо. С этим последний никак не согласился, ввиду юридических особенностей (в случае физического устранения на его долю как физлица смогли бы претендовать партнеры, а так его компания остается под контролем его прямых наследников).

Все возражения нигерийца Цыплаковым не принимались. Более того, он заявил, что сможет заставить Эзуму продать свою долю. Если и тогда нигериец откажется, то Цыплаков сможет выкупить долю у украинской группы в Zuma Steel West Africa Limited без его участия и посредством решений судов вернуть ей лицензию на добычу полезных ископаемых. Наконец, Цыплаков, по словам Эзумы, заявил, что может вообще «устранить» его как препятствие на пути к добыче африканских полезных ископаемых. При этом Деревлев все это время поддерживал позицию Цыплакова, также угрожая африканцу.

Захватывающие эпизоды этого конфликта развернулись и в Африке. Сотрудники Zuma Steel West Africa Limited сообщили 7 ноября 2007 года Эзуме, что украинские рейдеры из группы Цыплакова пытались захватить эту африканскую компанию, прикрываясь поддельным распоряжением украинской финансово-промышленной группы, имеющей в ней 75% долю, об отстранении Эзумы с должности директора. Впрочем, опытка такой «революции» провалилась — в дело вмешались нигерийская полиция. Провести захват через местные нигерийские суды у Цыплакова тоже не вышло.

Поэтому, вопрос попытались решить обычным путем, «по-донецки». Первое покушение на нигерийца произошло 23 октября 2007 года, когда в офисе фирмы Эзумы в Киевском районе Донецка двое нападавших сильно избили бизнесмена. Через три дня, 26 октября уже трое нападавших избили Эзуму — на территории учреждения здравоохранения в донецком Куйбышевском районе. Более того, тогда прозвучали и выстрелы из автоматического оружия. Как и в первый раз, Инносент смог отбиться, хотя снова не без посторонней помощи — выручили сотрудники «Титана». Это дело, как и многие другие – кончилось прогнозируемо – ничем.

К слову сказать, откуда на «Нефтегаздобыче» взялся Цыплаков, как у него оказался контрольный пакет акций и почему Нестор Шуфрич представляет его как полномочного представителя Семьи – ответить не мог никто. Да и кому нужно ввязываться в эти разборки? Раз Семья зашла – значит так тому и быть. Уж тем более, что в представители оной последнее время наращивает обороты с потрясающей эффективностью, которая оранжевым в 2005-м году даже не снилась. Ну а явление «эффективного менеджера» новой донецкой формации, который в начале 2012 года внезапно озаботился столь перспективным направлением и даже приобрел нефтегазодобывающую компанию – расставило все на свои места.

Действительно, Руслан Петрович Цыплаков, банкир с криминальной биографией (весьма свойственной представителям славного шахтерского края), весьма близок к сыну Президента Украины – Виктору Януковичу-младшему, с которым участвует в ралли-рейдах и занимают должности в президиуме Автомобильной федерации Украины. К слову сказать, «Нефтегаздобыча», подобно Южкомбанку, владельцем которого является Цыплаков, также неоднократно выступала в роли «площадки» – конвертационного центра. Так что управлять этим бизнесом для Руслана Петровича не составит особого труда — благо, опыт имеется, а с нефтегазовым направлением – Нестор Иванович поможет.

Разумеется, возникает резонный вопрос: случайно или неслучайно Нестор Шуфрич оказался в «младших партнерах» Цыплакова. Стал ли он очередной «жертвой» набравшей обороты Семьи или же напротив, выступил в роли инициатора появления в бизнесе высоких покровителей?

Верным оказалось второе предположение. Шуфрич, потерявший в ходе бесчисленных скандалов политический вес, умудрившийся рассориться с Сергеем Левочкиным решил расплатиться за возвращение в большую политику газовым предприятием. При этом, такие мелочи, как необходимость согласования подобных действий с другими партнерами, в его планы не входили. Единственным, кто серьезно мог помешать планам Нестора Ивановича, был его же протеже Олег Семинский — являвшийся миноритарным акционером компании. Но стоило ему исчезнуть — тут же предприятие, с подачи Нестора Шуфрича, оказалось в руках нового «донецкого» владельца.

Возникает резонный вопрос — это судьба Семинского, а также принадлежащих ему акций. Не поменяли ли они, за время его вынужденного отсутствия, своего хозяина? Да и сам Семинский – это не тот человек, что может просто «потеряться». Уверен — рано или поздно, но механизм сделки по «Нефтегаздобыче» станет явным (как, например это было с таинственной приватизацией комбината Ильича). А вместе с ним и подробности этого похищения.

Удар по президенту

Самое интересное заключается в том, что весь негатив от этой ситуации ляжет не столько на Нестора Шуфрича и Руслана Цыплаковым, а на … Виктора Януковича-младшего. Которого и выставят инициатором рейдерской схемы захвата нефтедобывающего предприятия. Собственно, это уже и так происходит. Ведь Шуфрич уже успел проинформировать всех заинтересованных лиц, что в его бизнес зашла Семья и он теперь под ними. Тем самым, Шуфрич демонстрирует всем, что он снова «в обойме».

Для сторонников Януковича вся данная ситуация – яркий пример того, что не стоит сильно уповать на милость там, где ее нет, и не будет. Понравится ваш бизнес — отберут. Любыми средствами. Не останавливаясь ни перед чем. Причем, обыватель и разбираться не будет — насколько эта ситуация соответствует действительности и действительно ли причастен ли к этому сын Президента.

Цена, которую Шуфричу пришлось заплатить за право быть рядом с Семьей – очень высока, но Нестор Иванович платил ее с улыбкой. Почему так? Неужели он верил, что есть вероятность, будто бы все поменялось и его больше не кинут? Как это ни смешно звучит, но, похоже, что верил. И зря. Кинули Нестора, кинули. Потому что бандиты, потому что донецкие. И теперь уже вряд ли ему помогут любые публикации.

(продолжение следует)

Игорь Кривой, «ОРД», «Национальное бюро расследований Украины»

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Оппозиционеры Бригинец и Томенко такие же, как те, с кем они борются?

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Народный депутат от «Батькивщины» Александр Бригинец производит впечатление человека простоватого, но честного в своей простоте.

Он сам ведет страничку на Facebook, ведет живо и увлекательно. Он ратует за украинский язык, и все мы помним его демарш, когда соратники на корпоративе начали пренебрегать мовой.

Александр ненавидит олигархов, он – плоть от плоти народный депутат. Такое впечатление создается при беглом знакомстве с личностью данного народного избранника.

Попытаемся посмотреть чуть глубже.

На улице Богомольца, 4 находится старейший украинский музыкальный канал ОТV. Весьма раскрученный канал.

Не раз и не два в СМИ появлялась информация о том, что Александр Бригинец является его музыкальным продюсером. Это ни для кого не было секретом, и ничего в этом предосудительного нет. Однако интересна история становления Александра Михайловича на этом ответственном посту, и его РЕАЛЬНАЯ должность на канале.

Почему-то СМИ не писали о том, что Бригинец является соучредителем ОТV. На сайте Нацсовета Украины по вопросам телевидения и радиовещания так прямо и написано: каналом владеют Андрей Алешин и Александр Бригинец в равных долях. 50/50.

Немного истории. В 2002 году тогдашние учредители канала Степченко и Вовк продали 50% акций своего детища киевскому олигарху Вадиму Рабиновичу.

Основателями канала и поныне числятся Виктория Горбаченко и Олег Степченко. Это муж и жена. Бывшие. Ибо на сегодняшний день Виктория Горбаченко проживает совместно с гендиректором ОТV Юрием Чудочкиным, человеком Рабиновича.

Вадим Рабинович оформил долю (50%) на некого Алешина, человека с прошлым.

В июне 1999 года Алешин был арестован израильской полицией, после чего с ним в течение трех дней была проведена полная внутрикамерная оперативная разработка. Как информируют источники,  в ходе разработки Алешин дал фактологические свидетельства против некого Вульфа, обвиняемого в заказных убийствах, и Вадима Рабиновича.

После этого нынешнего совладельца ОТV лишили израильского гражданства и 1 июля 1999 года он был депортирован. По всей видимости, показания на «шефа» Рабиновича Алешин дал «правильные», ибо он остался в команде киевского олигарха.

В 2005 году было принято решение продать оставшиеся 50% канала. Нашелся и покупатель. Им стал народный депутат Украины Николай Томенко.

Однако покупать половину канала за достаточно большую сумму (о сумме позже) народному избраннику было… неудобно, что ли. Некрасиво как-то. Начнут расспрашивать – «откуда деньги?», то да се…

Вот тогда и появился на сцене Александр Бригинец, который на то время трудился под олигархом Рабиновичем на должности музпродюсера канала.

Реально 50% канала были проданы за 1,5 (полтора) миллиона долларов США. Но зачем платить налоги, кормить никчемных старикашек-пенсионеров и детей чужих? Потому ударили по рукам и оформили продажу за миллион гривен.

Именно эта сумма записана в декларации Александра Бригинца. Миллион гривен в уставном фонде, 50 тысяч гривен заработка в год и квартира площадью 15 метров.

Уже весной 2006 года начинается политический рост Бригинца. Рос как на дрожжах, продвигаемый все тем же скромным Томенко, невесть откуда взявшим 1,5 млн долларов.

Таким образом, Бригинец преспокойно работает с олигархом, имеет половину телеканала, как самый настоящий олигарх, прячет реальные заработки, как и те, кого он так ненавидит. Ну, и, разумеется, не платит налоги. Впрочем, реальным совладельцем является все же Николай Томенко, с него и спрос.

Ну и напоследок – самое смешное. На канале музыка практически вся – русскоязычная. И это легко объяснимо. Дело в том, что ротации украинских исполнителей – строго за деньги. От 60 до 120 долларов США за один показ. Естественно, только наличкой.

В среднем, минимальная прибыль канала с рекламой составляет 100 тысяч долларов в месяц. Это, подчеркиваю – самые скромные подсчеты. Вот такие они, любители Украины, борцы за язык и ненавистники олигархов…

Национальное бюро расследований Украины

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Кужель и последняя воля Юлии Тимошенко

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Жуткий скандал разъедает могучий организм оппозиции. Александра Кужель объявила последнюю волю великой сиделицы Украины – Юлии Тимошенко. И хотя с момента заявления Кужель прошло уже несколько месяцев, данная тема упрямо замалчивается партийными оппозиционными бонзами. А дело было так…

Глубокой ночью Юля позвала Кужель с собой в душевую. Как мы все прекрасно помним, в конце января этого года три женщины с мандатами совершили акцию гражданского подселения. Они обманным путем проникли в больничную камеру Тимошенко и провели с ней напряженную ночь. Среди них была Кужель. Так вот, дождавшись, пока Людмила Денисова и Татьяна Слюз забудутся беспокойным сном, Тимошенко, прихрамывая на две ноги (сначала на левую, потом на правую), уединилась с Кужель на железной кушетке.

Включив сломанный туалетный бачок, Юля стала шепотом передавать Александре тайные сакральные знания, имеющие огромную ценность для всего прогрессивного человечества. Спросонья Кужель не поняла, что она делает в спортивных штанах на биде, но потом осознала всю важность доверенной ей миссии. Александра была избрана Юлей для дела особой важности.

Выйдя на волю, Кужель должна была публично огласить политическое завещание Тимошенко. Суть его сводится к следующему: скорее всего к 2015 году она не выйдет на свободу. Однако волноваться не надо. После долгих мучительных размышлений и сложных умозаключений Юлия Владимировна пришла к выводу, что ее политическим наследником должен стать не кто иной, как Арсений Петрович Яценюк. Именно ему Юля планирует передать звание «единого кандидата в президенты от оппозиции».

«Выйдешь на волю, передай всем, что Арсений будет вместо меня. Пусть его слушаются, как меня. Именно он станет следующим президентом Украины. Я вижу, как миллионы честных людей, сплоченных акцией гражданского неповиновения, сметают режим, разбивают золотой унитаз сатрапа и избирают Яценюка президентом. Это будет началом новой эры. Передай моим, чтобы подготовили к этому случаю белый костюм. Брючный. И блузочку. Рукава три четверти. Я выйду и помажу его на царство. Сама же стану простым украинским канцлером с расширенными полномочиями и правом расстреливать врагов демократии на месте из именного оружия».

Александра Кужель действительно огласила волю Тимошенко. Не сразу, а спустя несколько дней. Обратите внимание на следующий факт: в своих многочисленных интервью «подселенки» акцентировали внимание на резко ухудшающемся состоянии здоровья Юли. Она, по их словам, буквально сохнет. Причем на глазах. Адвокат Власенко даже пустил скупую мужскую слезу, описывая невыносимые физические муки, которые испытывает его подопечная: «Захожу, значит, к ней в душевую, а она меня не узнает… Глаза запавшие, лицо бледное, синяки… Руки дрожат. Смотрит и спрашивает таким слабым голоском: «Ты кто, мля?!».

Ну все подумали, что очередное ухудшение здоровья связано с началом суда по делу об убийстве Евгения Щербаня, где Тимошенко выступает в роли главной подозреваемой. Однако если принять во внимание заявление Александры Кужель, то последние события воспринимаются в несколько ином свете. Слабеющая на глазах жертва преступного режима Януковича назначила своего преемника.

Тимошенко как бы понимает, что не в силах изменить ход событий, поэтому доверяет Арсению стать следующим президентом Украины. Следствием «завещания» Тимошенко является то, что она освободила Яценюка от данного им слова – не баллотироваться на высший государственный пост страны. Пока есть Юля, Арсений должен довольствоваться вторыми ролями. И вот после одной беседы в душевой комнате все резко изменилось.

Честно говоря, загадочные события. Что бросается в глаза: из трех, в общем-то, одинаковых, то есть неадекватных женщин-парламентариев, Тимошенко выбрала на роль своей душеприказчицы именно Александру Кужель. Ни Слюз, ни Денисенко не упоминают о последней воле Юлии Владимировны. Они городят всякую эмоциональную фигню о бесчеловечных пытках, но темы «Арсений является наследником Тимошенко» не касаются.

Некоторые аналитики выражают сомнение в достоверности заявления Кужель. Все знают, что Александра является крайне эмоциональной женщиной с реактивной психикой. Она к тому же говорит на какой-то непонятной смеси украинского и русского языков, что ставит под сомнение ее способность адекватно воспринимать обычную речь.

К тому же в 2004—2005 году Кужель работала с Тигипко в предвыборном штабе Януковича и агитировала за Януковича. На митинге приезжих из Донбасса 26 ноября 2004 года возле железнодорожного вокзала Киев-Пассажирский Кужель истерически призывала Януковича «Виктор Федорович, бери власть и наводи порядок!».

Возможно, Кужель неправильно истолковала шепот Тимошенко. Представьте себе состояние Юли: собралась она попить чайку, сходить к холодильнику, чтобы полакомиться на ночь диетическим осетровым балычком, как в камеру врываются три женщины и всю ночь сношают бедной узнице мозг типичными бабскими разговорами. Она уже сама не рада, что затеяла эту акцию гражданского неповиновения. Возможно, Кужель дольше всех ездила Юле по ушам. Чтобы как-то отделаться от нее, Тимошенко попросила передать Арсению, шо он натуральный мудаг. А Саша все неправильно поняла.

Сложившуюся после оглашения Кужель «завещания Тимошенко» ситуацию представители объединенной оппозиции долго отказывались комментировать. Окружение Яценюка вообще считает, что это подстава. Действительно, если Арсений публично объявит о своей готовности бороться за президентское кресло, то данное заявление будет расценено как предательство Тимошенко. Все, дескать, списал Юлю со счетов. И тезис Анатолия Гриценко о том, что руководство объединенной оппозиции не заинтересовано в освобождении Юлии Владимировны, получит свое подтверждение.

Сама Кужель настойчиво придерживается версии об Арсении – наследнике Тимошенко. Но никаких письменных подтверждений последней воли Юли нет. Адвокат Власенко,известный интимными отношениями с подопечной, фактически самоустранился от ведения дел Юлии Владимировны и упрямо не вносит ясности в ситуацию. Андрей Кожемякин загадочно шевелит своими ушами, но продолжает многозначительно молчать. Александр Турчинов засел на Туровской и не появляется перед возбужденной публикой. Кокс и Квасьневский, посетившие недавно Юлю в палате, вышли какими-то повеселевшими. Тайна «политического завещания» Тимошенко так и не раскрыта.

Анастасия Марценюк, Национальное бюро расследований Украины

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Комунiсти + Медведчук + ВО Свобода

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Що робить абсолютно рiзних полiтикiв спiльниками?

Ще донедавна видавалось, що Україна вiчно буде залежною вiд поставок газу з Росiї. Але успiхи американцiв у видобутку нетрадицiйного газу дали нам надiю. Цей газ називають сланцевим, а початок його видобутку — початком “сланцевої” революцiї у свiтi.

Сьогоднi в США добувають уже понад 50 мiльярдiв кубiчних метрiв такого газу, а в найближчi роки збiльшать видобуток до 400 мiльярдiв “кубiв”.

Мiсць, де залягає сланцевий газ, у свiтi не так вже i багато. Але нам пощастило: i на сходi, i на заходi України знайдено багатi поклади цього газу. Британсько-нiдерландська компанiя “Shell” та американська “Chevron” погодились дати величезнi грошi, аби почати видобуток газу на нашiй територiї.

Ось, здавалось, i кiнець монополiї росiян, прощавай, “Газпром”. Але раптом з’ясувалось, що не всiх у країнi влаштовує такий поворот. Проти виступили комунiсти, якi завжди вели проросiйську полiтику. Проти виступив громадський рух Медведчука, кума росiйського президента. I — проти виступає “Свобода” Тягнибока!

Озвучуванi ними аргументи настiльки схожi, що мимоволi складається враження про скоординований характер їхнiх дiй. Дуже схожi i методи: на сходi Медведчук виводить на протести школярiв, i на заходi минулого тижня “Свобода” вдалась до такого ж прийому.

Цiкаво, що активiзацiя цих театралiзованих протестiв збiгається з посиленням панiки, яка охоплює росiян. 5 лютого 2013 року, Мюнхен. Мiнiстр енергетики Росiї Олександр Новак на весь свiт оголошує фактичне визнання Кремлем провалу його стратегiї на пiдкорення Європи за допомогою полiтики “газового зашморгу”.

“Феномен “сланцевої” революцiї iстотно змiнює баланс на свiтових енергетичних ринках, а новi технологiї видобутку сланцевого газу i нафти можуть набути широкого поширення у свiтi”, — заявив росiйський мiнiстр на 49-ій конференцiї з безпеки у Мюнхенi, що цього разу має промовисту назву “Геополiтичнi змiни в контекстi американської нафтогазової революцiї”.

А пiдстави для хвилювання у росiян неабиякi.

За оцiнкою колишнього директора ЦРУ Джона Дейча, початок видобутку сланцевого газу — найважливiша подiя в енергобiзнесi за останнi 50 рокiв. Її результатом стало надвиробництво газу й обвал цiн у Пiвнiчнiй Америцi та випередження Сполученими Штатами дотеперiшнього лiдера — Росiї — за обсягами видобутку газу.

Американськi мiжнародники переконанi: вiдхiд вiд домiнування у свiтi кiлькох енергетичних постачальникiв (на кшталт Росiї, Саудiвської Аравiї чи Венесуели) до самодостатностi країн (завдяки розробцi власних покладiв) обмежить використання енергетичного важеля в глобальнiй геополiтичнiй грi.

Неймовiрний успiх нової технологiї має наслiдком вiдповiдний опiр.

Наближене до попереднього президента Саркозi ядерне лобi Францiї (однiєї з кiлькох країн, де АЕС виробляють бiльшiсть електроенергiї) домоглося заборони на будь-якi роботи, що стосуються сланцю.

У Болгарiї, державi з найбiльш проросiйським полiтикумом у ЄС, парламент запровадив аналогiчну заборону з екологiчних мотивiв.

В Українi лiдер комунiстiв Петро Симоненко, здається, ще нiколи в життi так не переймався проблемами довкiлля, як цими днями.

“Розробка та видобуток транснацiональною корпорацiєю “Shell” сланцевого газу в Українi призведе до катастрофiчних наслiдкiв, — безапеляцiйно заявив перший секретар ЦК КПУ. — Пiд цей проект з обороту будуть виводити тисячi гектарiв землi… В цих регiонах спостерiгається значне техногенне навантаження на грунти та воду. У Донбасi взагалi гостро постає проблема водопостачання, а видобуток сланцевого газу взагалi знищить екологiю регiонiв”.

Кум росiйського президента Путiна Вiктор Медведчук, що очолює промосковський рух “Украинский выбор”, думає не тiльки про схiд, йому начебто болить i за галичан: “На територiї видобутку сланцевого газу псується екологiя, стає непридатним грунт…” “Ми забудемо про воду з-пiд крана чи з джерела! — кричав на мiтингу представник руху Медведчука Кудряшов. — Це може мати воiстину катастрофiчнi наслiдки: свiйськi тварини почнуть вимирати. Отруєнi м’ясо i риба потраплять до нас на стiл. Крiм того, газ i важкi метали будуть змiшуватися з водою — це загрожує пожежами та вибухами”.

Такi ж аргументи у своїй пропагандi використовує i “Свобода” Тягнибока. Найцiкавiше, що представники цiєї партiї розумiють, що кажуть неправду, тому намагаються навiть фiзично обмежити контакти представникiв захiдних компанiй iз населенням в тих областях, де мають певний вплив.

А в цей час країни, де вплив росiян обмежений, демонструють швидкий рух до своєї енергонезалежностi.

Наприклад, Польща провела комплекснi практичнi випробування з чiтким дотриманням технологiї, й екологи не зафiксували жодної шкiдливої змiни у грунтi, водоносних шарах та повiтрi. Пiсля того поляки й далi набурюють новi свердловини.

Найцiкавiше, що у країнi, яку називають вiтриною демократiї, США, де видобуток сланцевого газу зростає, нiхто не виступає проти цього. А хiба не тут, де екологiчнi органiзацiї чи не найсильнiшi у свiтi, мало б все навколо кипiти вiд народного обурення, якби видобуток такого газу дiйсно завдавав шкоди довкiллю? Але в США — тиша. Тут розумiють, що тiльки дурень переплачує за газ сусiдовi, якщо маєш його за безцiнь у себе пiд боком.

То що приховують полiтики вiд людей?

З’ясовуємо деталi нечуваної донедавна у нас технологiї та можливi наслiдки її застосування в Українi в авторитетного експерта з цiєї проблематики Михайла Гончара — директора енергетичних програм центру “НОМОС”, спiвавтора дослiдження “Нетрадицiйний газ: технологiчнi особливостi його видобутку та технологiї дискредитацiї”.

Якщо вмiєш, то маєш

— Насамперед з’ясуймо, що ж це за газ такий — сланцевий i чому ми досi його не видобували, якщо маємо немалi запаси?

— Для розумiння, чому такий газ не вмiли промислово видобувати давно, досить сказати, що газ ущiльнених порiд утримується в порах iз дiаметром у 20 000 разiв меншим за дiаметр людської волосини.

В iнфопросторi нинi поширене спрощене визначення всього нетрадицiйного газу як сланцевого. Насправдi ж iдеться про кiлька видiв нетрадицiйного газу. Згрубша природний газ, який використовує людина, можна вважати однаковим — i звичний нам досi газ, i сланцевий газ, i газ ущiльнених порiд, i метан вугiльних товщ, i “пiдводний” газ iз шельфу Чорного моря. Просто залягає вiн у рiзних геологiчних формацiях.

В Українi йдеться про сланцевий газ i газ ущiльнених порiд. Сланцевий газ залягає, власне, у сланцях — гiрських породах iз шаруватим розмiщенням мiнералiв. Газ у сланцевих породах не накопичений у якихось бiльш-менш помiтних природних резервуарах, а тiльки у крихiтних порах породи, мiнiатюрними “бульбашками”. Це — на заходi України.

Натомiсть на сходi (Юзiвська площа на Харкiвщинi й Донеччинi) британсько-нiдерландська компанiя “Shell” працюватиме з газом ущiльнених порiд. У цьому випадку йдеться про ущiльненi пiсковики.

— Що ж це за диво-технологiя, яка дозволяє людям видобувати недоступний газ?

— Основна технологiя видобування сланцевого газу й газу ущiльнених порiд — гiдророзрив пласта (ГРП). Його суть доволi проста. Бурять свердловину — вертикально-похилу для газу з ущiльнених порiд i вертикальну з переходом у горизонтальну — для сланцевого газу. Свердловину облаштовують, герметизують металевими трубами i бетоном. У неї подають рiдину. Нагнiтання цiєї рiдини триває кiлька дiб пiд високим тиском — 600 — 700 атмосфер, наприклад. Конкретний тиск визначають вiдповiдно до того, якої щiльностi пласти i на якiй глибинi треба розривати. Досягши певної критичної межi у витримуваннi цього тиску, пласт, врештi, розривається. У ньому утворюється багато мiкротрiщин завдовжки вiд кiлькох метрiв до, як максимум, кiлькохсот метрiв.

Склад технологiчної рiдини у рiзних компанiй дещо вiдрiзняється, але це несуттєво. Наприклад, одна компанiя запомповує у свердловину рiдину, в якiй 91% — це вода, 8% — пiсок i 1% — сумiш хiмiчних реагентiв, в iншої це спiввiдношення становить, вiдповiдно, 95%, 4,5% i 0,5%…

Далi ту технологiчну рiдину вiдпомповують зi свердловини, i там залишається тiльки пiсок, що не дає трiщинам знову зiмкнутися. Потiм уже починається процес видобутку газу, який iз цих трiщин видiляється.

— А без хiмiчних реагентiв обiйтися не можна?

— Нi, вони виконують кiлька функцiй: “змащують” породу для зменшення її тертя i випадання в мiкротрiщинах осаду, дезiнфiкують, не допускаючи розвитку там бактерiй, не дають проiржавiти трубам.

— Наскiльки добре сьогоднi вiдпрацьована ця технологiя?

— Технологiя не нова, її розробили у США ще 1947 року. Гiдророзрив уже досить давно застосовують на багатьох традицiйних родовищах нафти i газу в свiтi (у нас та в Росiї теж), якi вже виснажилися i потребують якогось форсування видобутку. Власне, для форсування видобутку нафти з давно експлуатованих традицiйних родовищ i придумали цю технологiю. А в 1980-х роках мiльярдер Джордж Мiтчел, власник однiєї з американських нафтогазовидобувних компанiй, i адаптував технологiю гiдророзриву для видобутку газу.

Вiдшлiфовування технологiй, часто методом проб i помилок, тривало з 1980-х до початку 2000-х, коли у США нарештi стали видобувати першi вiдчутнi в економiцi обсяги газу. Спочатку — мiльярди кубiчних метрiв газу на рiк. Далi ж, у мiру кiлькiсного набурювання нових свердловин, вони стали стрiмко зростати. Як наслiдок, Сполученi Штати, якi ще 3 — 4 роки тому були великим iмпортером газу, перестали закуповувати газ за кордоном. Мало того, на 2015 — 2016 роки вони розглядають уже проекти експорту цього газу.

Що це нам дає?

— Поза межами США ми належимо до пiонерiв задiяння цiєї технологiї чи до “останнiх з могiкан”?

— Логiчно, що найперше вона перейшла в сусiдню Канаду. А далi з рiзним ступенем успiху поширюється й на iнших континентах — у Європi це поки що Польща, i вiдтепер ми долучаємося до цього процесу. В Азiї цiєю проблематикою займається Китай, серйозно над цим працюють в Австралiї, Аргентинi, Пiвденно-африканськiй Республiцi. Власне, найближчого потужного прориву у видобутку нетрадицiйного газу чекають з цих країн — насамперед з Австралiї та Аргентини.

— Якщо взяти прогнозованi запаси нетрадицiйного газу для України, на скiльки рокiв нашого споживання їх може вистачити?

— Потенцiйнi ресурси газу ущiльнених порiд — вiд 2 до 8 трлн. кубометрiв. Сланцевого газу — вiд 5 до 8 трлн. кубометрiв. Метану вугiльних товщ — вiд 12 до 25 трлн. кубометрiв. Навiть якщо комерцiйнi запаси виявляться вiдчутно меншими, ми у всякому разi матимемо серйознi обсяги — такi, що можуть стати базисом принаймнi для суттєвого зменшення енергетичної залежностi України вiд зовнiшнього постачання.

До речi, бувають i, навпаки, щасливi випадки. У тих же Сполучених Штатах початковi цифри запасiв пiсля кiлькох рокiв розвiдки не зменшили, а подвоїли.

— Як скоро у наших конфорках може запалахкотіти нетрадиційний газ?

— Якщо зважити на те, що ми від Польщі відстаємо в цьому питанні років на чотири, то у нас етапу перших висновків щодо можливих комерційних запасiв (а не прогнозованих ресурсiв) можна чекати близько 2016 року, — веде далi Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру “НОМОС”.

— Згідно з підписаною угодою, компанія “Shell” у найближчі роки повинна пробурити півтора десятка свердловин, які й мають дати першу інформацію про комерційні запаси. Тому маємо розуміти: це дуже важлива справа для майбутньої енергетичної незалежності країни.

За сприятливим сценарієм, 2030 року Україна може стати експортером газу. І для того, щоб 2030-го вийти на видобуток понад 70 млрд. кубометрiв, потрібні будуть інвестиції — близько 10 млрд. доларiв на рік. І це, відповідно, викликає запитання: хто ж може зробити такі інвестиції? В Україні таких коштів нема, у Польщі — також. Для цього потрібні великі міжнародні компанії, які володіють відповідними технологіями, мають суворі стандарти з виконання робіт (зокрема й гідророзриву), мають чи принаймні можуть залучити на світовому ринку капіталу відповідні інвестиційні ресурси. От якраз ті компанії, які тепер приходять в Україну — “Shell”, “Сhevron”, “Exxon Mobil”, є такими, оце і є топ-компанії світового нафтогазовидобутку.

— Якщо справа піде, то скільки часу Україна зможе обходитися без імпортного газу?

— Якщо дивитися за даними 2011 року, то за рік Україна спожила майже 60 млрд. кубометрiв газу, 2012-го рівень споживання знизився приблизно до 55 млрд. кубометрiв. З цього обсягу 20,5 млрд. кубометрiв Україна видобуває на своїй території, решту ж мусимо імпортувати. Тобто, з певними відмінностями в різні роки наразі ми маємо потребу в закупівлі за кордоном 30 — 40 млрд. кубiчних метрiв газу щороку. Отже, якщо відштовхуватися від оголошених наразі 5,5 трлн. кубометрів технічно-видобувних запасів, то цей обсяг замістив би нам імпорт на 100 — 150 років. І навіть якщо реальні комерційні запаси виявляться у рази меншими, принаймні на кілька десятиліть ми можемо позбутися цієї проблеми.

— Угоду зi “Shell” вже підписали. А яка ситуація з угодою зi “Chevron” щодо Західної України?

— Ця угода, думаю, може бути підписана вже у першому кварталі цього року. Проблема тільки в тому, що, на відміну від Харківської і Донецької обласних рад, які легко виконали вказівку Банкової щодо згоди на підписання такої угоди, Львівська та Івано-Франківська облради такого погодження ще не дали. Зрозуміло, що в цих регіонах є певний спротив місцевих політиків.

— Власне, поговорімо про це. Проти висловлюється на заході “Свобода”. Це — з одного боку. А з другого — аналогічні заяви Комуністичної партії та об’єднання “Украинский выбор” путінського кума Віктора Медведчука. Головні два аргументи проти: непередбачувані наслідки для довкілля та використання Президентом і його сином нетрадиційного газовидобутку для перетворення президентської “Сім’ї” на найбагатшу в державі.

— Перше. Тепер прийшли великі серйозні компанії, річний дохід кожної з яких більший за річний ВВП України. Вони володіють гігантським власним капіталом та можливостями залучення кредитів на світовому ринку капіталу. А головне — відпрацьованими технологіями на цих новітніх напрямах газовидобутку. Це ті гравці, які точно йдуть робити діло якісно і відповідально. І це для нас — залежної від закордонних енергоносіїв країни — найважливіше.

А хто проти?

— Але опоненти розгортання видобутку нетрадиційного газу кажуть, що якраз і думають про майбутнє українців — дбаючи про екологію!

— Розгляньмо це питання докладніше. Водоносні шари пролягають на глибині кількохсот метрів. Натомість гідророзриви ущільнених пісковиків проводять на глибині 4 — 5 кілометрів. У сланцевих породах гідророзриви проводять на глибинах трохи менших — 2,5 — 4 кілометри.

Якщо навіть взяти до уваги, що утворені тріщини (завтовшки у міліметри) можуть мати максимальну довжину 200 — 300 метрів (а як правило — кількадесят метрів), то все одно ці мікротріщини ніяк не можуть досягти і вклинитися у потужно ізольовані природою водоносні шари. Для того, щоб утворити мікротріщини завдовжки кілька кілометрів, потрібен не гідророзрив, а підрив на таких глибинах ядерного боєзаряду потужністю не менше ніж 10 кілотонн (порівняйте, Хіросіму 1945 року знищили вибухом, еквівалентним 15 кілотоннам тротилу).

До речі, це було одним з аргументів розвінчування Німецьким федеральним інститутом вивчення мінеральних ресурсів і геології критики тамтешніх екологів. Німецькі фахівці просто назвали їх невігласами. Вони звернули увагу, що водоносні шари настільки захищені скальною породою, що витримують постійну сейсміку земної кори. Якби до них так легко було прорватися з більших глибин, то за час існування нашої планети від них давно і сліду не залишилося б.

— А аргументи про шкідливість хімреагентів, які містить технологічна рідина?

— По-перше, їхня частка становить від 1,5% до 0,5% технологічної рідини. По-друге, значну частину цих речовин ми щодня використовуємо в побуті й зі стічними водами вони, на відміну від цієї технологічної рідини, потрапляють у грунтові води. Ось як страшно “хімічно”, скажімо, звучить такий складник, як гідроксіетилцелюлоза — його використовують для загущування води, аби у ній тримався пісок. Насправді цю речовину використовують і для виробництва зубної пасти, соусів, у випічці, косметиці… Або вазелінова олiя, яка є в засобах для зняття макіяжу, або солі борних кислот, що є складником пральних порошків, або лимонна кислота… Тобто, якщо наїстися кожної з цих речовин (iдеться про порошок), то, звісно, буде погано, але у побуті ми з цими речовинами маємо контакт значно більший.

Я завжди ставлю екологам просте запитання: скажіть мені, скільки людей загинуло від видобутку сланцевого газу? Де люди труїлися масово чи немасово? Цього просто нема.

— До речі, про сейсмічні коливання. Чи правда, що в зонах активного видобутку нетрадиційного газу збiльшується кількість землетрусів?

— Так, це можливо, залежно від конкретної геологічної структури. Але це один з тих випадків, коли недомовленість з боку опонентів цілком спотворює суть. Адже насправді землетруси ті такої малої магнітуди, що про більшість із них місцеві жителi навіть не здогадуються. Британська експертна комісія, коли досліджувала ці коливання на британській території, дійшла висновку, що навіть за найнесприятливіших обставин вони навряд чи можуть мати магнітуду вищу ніж 3 бали. Для розуміння: менше ніж 2,0 бала людина не відчуває взагалі, 2,0 — 2,9 бала ми, як правило, не відчуваємо, але прилади їх реєструють, 3,0 — 3,9 можна відчути, але якась шкода дуже рідкісна, за 4,0 — 4,9 бала відчутне тремтіння предметів у приміщеннях, але значна шкода малоймовірна. І тільки далі починаються серйозні проблеми.

До речі, мінімальні сейсмічні коливання супроводжують і видобування традиційних вуглеводнів, притім вони відчутніші, бо зміщення породи відбуваються на глибинах, менших у рази. І, зрештою, якщо порівнювати ті землетруси з тим, що ми маємо в Києві, то я взагалі не знаю, як ми тут живемо. Коли сиджу в одному кафе на Контрактовій площі у столиці, то завжди відчуваю, коли під землею проїжджає поїзд метро. Але навіть попри те, що в цьому випадку на поверхні відчутна якась мінімальна вібрація, ні мені, ні жодному сучасному екологу або політику не приходить в голову домагатися заборони метро в Україні.

— Тобто екологічних ризиків немає?

— Ризики для довкілля є в будь-якому виді промислової діяльності, допоки людині властиво помилятися чи виявляти безвідповідальність. Але чи нинішня технологія видобутку нетрадиційного газу безпечна для людей і природи за умови відповідального її дотримання? Так! Це головне. А решта — у наших руках.

— Але чи реально для України встояти перед тиском Кремля і “Газпрому”?

— Ми маємо чудовий приклад — Азербайджан, теж колишня радянська республіка. Коли в першій половині 90-х років тамтешнє керівництво підписувало з транснаціональними нафтовидобувними компаніями так званий контракт століття, то теж лунала критика і навіть погрози з Росії. Казали, що Каспій і без того брудний, а коли там почнуть видобувати вуглеводні, настане екологічна катастрофа для цілого регіону, кількох країн. Якби Азербайджан сприйняв цю аргументацію, то можемо вже собі уявити, що втратив би. Нині ж ця країна зростає на нафтодоларах, наче на дріжджах.

Андрій Ганус, Національне бюро розслідувань України

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Министр Присяжнюк взятки с зернотрейдеров переводит в оффшоры

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Отечественные и иностранные зернотрейдеры ежегодно переводят на оффшорные счета миллионы долларов. Организовывает эти платежи Госинспекция сельского хозяйства под руководством Николая Вашешникова. Кому принадлежат эти счета? Естественно, тому кто поставил Вашешникова на должность, то есть – министру Присяжнюку. Кто не знает Госинспекцию сельского хозяйства? На сегодняшний день ее уже знают все. Откуда такая популярность в столь юном возрасте?! А без нее украинским и иностранным зернотрейдерам не вывезти из страны и тонны зерна.

Казалось бы, вот и отлично! Государственная структура стоит на страже интересов государства. Но по факту оказывается, что Госсельхозинспекция стоит на страже интересов не государства, а вполне конкретных людей.

С приходом к руководству Госинспекции сельского хозяйства господина Вашешникова мир вокруг нее преобразился, засиял новыми красками. Он сумел сделать то, о чем многие могут только мечтать – превратил госструктуру в орудие личного заработка.

Для этого было организовано ряд компаний, которые в приказном порядке оказывают зернотрейдерам дополнительные услуги. «Югас», «Лаад», «Укрэкотранзит» — это далеко не полный их список. Схема работает так: сотрудники Госинспекции на местах сообщают трейдерам о том, с какой именно компанией необходимо подписать договор. Именно на основании этого соглашения и осуществляется платеж на оффшорный счет.

В случае если трейдер отказывается  перечислять кругленькую сумму, государственная инспекция не дает соответствующую телефонограмму на портовый терминал с разрешением начать загрузку судна, либо по факту его загрузки не выдает сертификат качества. Учитывая, что трейдеры могут понести более значительные потери из-за простоя судов и невыполнение экспортных контрактов, они играют по правилам «рэкетиров».  Доллар с тонны — это приблизительная такса. Для справки: в сезон Украина экспортирует более 20 млн. тонн зерновых.

Вашешников фактически отдал Госинспекцию в руки коммерсантов. Некий Сергей Петрович Киселев, гордо называя себя советником председателя Госинспекции сельского хозяйства Украины,  управляет процессом обдирания зернотрейдеров, сидя в частном офисе на Софиевской площади.

Но если председатель Госинспекции сельского хозяйства безмолвный кассир, который превратил госструктуру в супермаркет, то министру аграрной политики грех закрывать глаза на этот беспредел! Почему Присяжнюк до сих пор не пожелал разобраться в сложившейся ситуации? Только в его силах навести порядок в Государственной инспекции сельского хозяйства Украины и  прикрыть фирмы, которые, паразитируя на теле Госинспекции, обворовывают украинских зернотрейдеров и наше государство. Но, надо полагать, что Присяжнюк в первую очередь и обогащается за счет поборов Вашешникова.

Если будет необходимо, то авторы готовы обнародовать все счета офшоров, фамилии людей, которые стоят за этими финансовыми махинациями. Достаточно информации и для того, чтобы доказать их связь с господином Вашешниковым. А там, поди знай, куда приведет эта ниточка…

Илья Резаков, Национальное бюро расследований Украины