February 18th, 2013

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Коротич підвів Герман під статтю Кримінального кодексу

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Зізнаюся чесно, я не дуже любив дивитися передачі Віталія Коротича, де той брав інтерв”ю у президента Януковича. Ефіри виглядали зрежисованими, а запитання – запопадливими.

Але коли ця передача перестала виходити – здивувався. Адже це був чи не єдиний регулярний формат спілкування Януковича з пресою, причому – комфортний для нього.

І от у російському журналі «Афіша» вийшло інтерв”ю з Віталієм Коротичем.

У розмові з відомим журналістом Олегом Кашиним – тим самим, якого по-звірячому побили 2010 року в Москві – Коротич розкрив кухню передачі з Януковичем, а також назвав події, що передували закриттю цього проекту.

«…Скажем, очень интересно познакомился с Януковичем. Он ни с кем не хотел разговаривать, а когда зашла речь обо мне, говорит – давай делать передачи. Я ответил: „Тогда так – будем разговаривать, о чем я хочу“. И поговорили. Было пять передач. Должно было быть больше, но во время пятой я сказал: „Слушайте, Виктор Федорович, какого хрена сидит Тимошенко? К ней же в очередь стоят послы, президенты, а она сидит. Выпустите ее! Что это такое вообще?!“ Он как-то замялся, что-то начал объяснять… Я говорю: „Значит так, обсуждается вопрос, можно ли отправить на лечение в Германию или в Швейцарию – это трудно? А то у вас люди столько наворовали, что они могут себе по клинике купить, всю Швейцарию!“Кончилась запись, и его эта идеологиня, помощница по идеологии Анна Герман, как начала вопить: „Как вы не понимаете? Вы в какую политику лезете? Вы не понимаете, что вы делаете!“ Я послал ее на хер, и с тех пор меня больше на эту передачу не приглашают».

Заява Коротича містить усі ознаки порушення присяги державного службовця з боку Ганни Герман, а також ознаки злочину, викладеного в 171 статті Кримінального кодексу України «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів».

Адже, як випливає зі слів шановного журналіста, його програму було закрито після невдоволення, висловленого державним службовцем, на той час радником президента – керівником Головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань адміністрації президента України Ганною Герман.

Якби я був депутатом від опозиції, я надіслав би заяву до Генеральної прокуратури. Ренат Кузьмін же давно шукає, якого члена нинішньої команди почати переслідувати на знак доказу того, що прокуратура у нас політично неупереджена і карає чиновників незалежно від політичного забарвлення.

А тут справа сама іде до нього в руки. До всього іншого – це шанс упіймати за руку хоча би відставного цензора.

P.S. Після виходу цього скандального інтерв”ю Ганна Герман оприлюднила начеб-то спростування Коротича. Я, в свою чергу, отримав від співрозмовника Коротича журналіста Олега Кашина аудіофайл цієї розмови. Підтверджую – «Афіша» жодним чином не спотворила слова Коротича.

Сергій Лещенко, журналіст «Української правди»

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

Хто такий Сергій Курченко

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Назва «ГазУкраїна-2009» стала відомою широкій громадськості восени 2012 року. Тоді в пресі з’явилися перші публікації про цю групу компаній, яку оголосили ледь не «газовим королем України».

Першим помітним повідомленням була інформація про те, що «ГазУкраїна-2009» має намір придбати неробочий Лисичанський нафтопереробний завод. Саме у цій історії вперше спливло ім’я невідомого харківського бізнесмена Сергія Курченка.

Авторами першого ґрунтовного розслідування про цю людину стали журналісти видання Forbes.ua. Їм навіть вдалося знайти список з 55 фірм, які можуть входити у групу харків’янина.

Тоді ж з’ясувалося, що невідома група, яку контролює Курченко, за два роки досягла фантастичних результатів на нафтогазовому ринку. За інформацією ЗМІ, «ГазУкраїна-2009» фактично монополізувала український ринок скрапленого газу та активно просувається на бензиновому ринку, користуючись небаченими пільгами.

Більше того, в кінці 2012 року Сергій Курченко купив футбольний клуб «Металіст» у харківського олігарха Олександра Ярославського.

Підозри щодо методів роботи групи «ГазУкраїна-2009» найбільш повно викладені удепутатському запиті «свободівця» Юрія Сиротюка до СБУ та Генпрокуратури.

Зокрема, стверджується, що ця група викупляє більше 80% скрапленого газу, що виробляється державним «Укргазвидобуванням» та «Укрнафтою», на спецаукціонах, які покликані забезпечити населення дешевим пальним.

Причому завдяки рішенням уряду Миколи Азарова компанії групи купують цей газ за пільговою ціною, а продають його для заправки автомобілів за ринковою, у тому числі за готівку та без сплати податків. Стверджується, що таким чином за дев’ять місяців 2012 року бюджет України недоотримав близько 1,6 млрд грн.

Також у запиті Сиротюка зазначається, що з весни 2012 року «ГазУкраїна-2009» «розпочала діяльність з контрабандного ввезення на територію України бензину». При цьому нібито використовуються схеми «обірваного транзиту» та «фіктивного експорту». Втрати держави від такої діяльності оцінюються 1,4 млрд грн.

Більше того, стверджується, що розвитку групи «ГазУкраїна-2009» активно допомагає Держмитслужба. Митники нібито спеціально затримують оформлення імпортних нафтопродуктів та скрапленого газу, щоб створити преференції для «харків’ян».

Крім того, одним з основних джерел доходів групи називають держзакупівлі. Компанії, які відносять до групи Курченка, у 2011—2012 роках стали переможцями тендерів на суму більше 4,5 млрд грн. Левова частка — це тендери «Нафтогазу» та його «дочок» — «Укргазвидобування», «Укртрансгазу» та «Чорноморнафтогазу».

«Економічна правда» спробувала розібратися, яким чином Сергій Курченко та його група компаній досягли таких результатів.

27-річний геній

На сайті ФК «Металіст» опублікована офіційна біографія Курченка. Згідно з нею, він народився 21 вересня 1985 року у малозабезпеченій родині в Харкові. Навчався у звичайній середній школі і займався карате.

Стверджується, що Курченко з 16 років працював в компанії «Експогаз» і протягом двох років пройшов шлях від кур’єра до заступника комерційного директора, який курирував напрямок дрібнооптової торгівлі. Одночасно майбутній «газовий король» навчався у Харківському політехнічному інституті за напрямом «Економіка і підприємництво».

У 19 років Курченко залишив «Експогаз» і зайнявся самостійним бізнесом. «Отриманий досвід і залучене фінансування дозволили йому здійснити ряд успішних інвестиційних проектів на первинному будівельному ринку і на земельному ринку в Харківській області», — йдеться у біографії бізнесмена.

2008 року Курченко здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Інтелектуальна власність» і переїхав до Києва. А вже у 2009 році створив «ГазУкраїна».

Зазначається, що паралельно з розвитком бізнесу з 2009 по 2011 рік він навчався в Юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, здобувши другу вищу освіту за спеціальністю «Правознавство».

Тепер, за офіційною інформацією, група Курченка контролює 20% ринку скрапленого газу в Україні та «посіла лідируючі позиції на ринку нафтопродуктів України».

«Для формування стійких каналів збуту група з початку 2011 року приступила до створення власної збутової мережі АЗС на території України та на ринках Центральної Європи», — написано у довідці.

«З 2010 року почалася активна експансія групи на ринки Росії, Білорусії, Казахстану. В даний час на частку цих держав припадає до 40% операцій групи. Стратегія її розвитку передбачає подальше зростання в цьому напрямку», — зазначається у біографії Курченка.

Однак що ж являє собою творіння харківського таланту? Прес-служба «ГазУкраїна-2009» повідомила «Економічній правді», що не розкриває склад групи. «Це наше право як комерційної структури», — наголосили у компанії. А «журналістський» список фірм, за версією групи Курченка, «практично не має нічого спільного з реальністю».

«Група компаній „ГазУкраїна-2009“ включає в себе два основні напрямки: зріджений газ і нафтопродукти. Флагманськими структурами групи є ТОВ „ГазУкраїна-2009“ — у напрямку скрапленого газу та ТОВ „ГазУкраїна-2020“ — у напрямку нафтопродуктів. Крім того, навколо зазначених структур існує ряд компаній, що здійснюють різноманітну комплексну підтримку даних бізнесів», — заявили у прес-службі.

Фікція?

Водночас джерела «Економічної правди» на ринку стверджують, що оприлюднена інформація про склад групи майже повністю відповідає дійсності.

Найцікавіше, що в жодній з 55 компаній, які пов’язують з Курченком, включаючи ТОВ «ГазУкраїни-2009», бізнесмен не є ні засновником, ні директором. Але у його прес-службі підтвердили, що Курченко є президентом однієї з «флагманських структур».

Ці компанії зареєстровані переважно у Харківській області та в Криму, часто у квартирах звичайних будинків. Засновниками та директорами цих фірм є різні невідомі люди. Часто засновником і директором є одна й та сама особа. Що, до речі, вважається однією з ознак фіктивності.

У Єдиному реєстрі судових рішень можна знайти купу ухвал судів різних регіонів України, у яких фігурують компанії з «журналістського списку».

Ці фірми потрапляли у поле зору податківців як можливі фіктивні фірми, які можуть бути ланками «конвертаційних центрів». Втім, у прес-службі Курченка не підтверджують належність цих компаній до групи, та наголошують: «Немає сенсу коментувати припущення без реальних фактів або конкретних доказів».

Але і з самою «флагманською» фірмою були негаразди. Навесні 2012 року ТОВ «ГазУкраїна-2009» фігурувало в адміністративному позові «Миколаївгазу» до податкової.

Митарі виявили, що у січні 2011 року «Миколаївгаз» занизив податок на додану вартість на 199 тис грн. «Проблемним» виявився контракт з «ГазУкраїна-2009», за яким «Миколаївгаз» купив у компанії Курченка скраплений газ.

«В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв’язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування, якість товару, оприбуткування та зберігання товару. Актом перевірки… зроблено висновок, що у ТОВ „ГазУкраїна-2009“ відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні транспорті засоби, виробничі активи, складські приміщення», — йдеться у судовій ухвалі.

Також податківці надали суду документи, що свідчать про відсутність компанії Курченка за юридичною адресою.

«За юридичною адресою ТОВ „ГазУкраїна-2009“ знаходиться приватний будинок. Згідно з рапортом працівника податкової міліції встановлено, що знайти в Харкові колишнього керівника… та діючого директора ТОВ „ГазУкраїна-2009“ не було можливим, оскільки за адресою своєї реєстрації вони не проживають, та сусіди нічого про них не знають», — йдеться у документі.

Хоча «Миколаївгаз» заперечував проти таких висновків податківців, суд вирішив, що фіскальний орган правильно дійшов висновку про безтоварність операцій з «ГазУкраїна-2009» та відмовився скасовувати донарахування податків.

Як йдуть справи на іншій благодатній ниві — у закупівлях державних нафтогазових компаній — допоможе зрозуміти інша справа.

У лютому 2012 року слідчий з особливо важливих справ МВС порушив кримінальну справу за фактом заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах при здійсненні поставки обладнання підприємством «Віртус-ХХI» на адресу ДК «Укргазвидобування».

Ця приватна фірма фігурує у «журналістському списку» як така, що може входити до групи Курченка. У прес-службі «ГазУкраїна-2009» заявили, що «Віртус-ХХI» не має до них стосунку. Однак справа була дуже цікавою. Приватна компанія перемогла у тендері «Укргазвидобування» на поставку фонтанної арматури та колонних головок.

«15 комплексів фонтанної арматури та 37 комплексів колонних головок, які нібито були виготовлені  ВАТ „Сібнєфтєгазмаш“ та поставлені ТОВ „Віртус-ХХI“ на адресу ДК „Укргазвидобування“, в дійсності даним підприємством не виготовлялися та на митну територію України не ввозилися, що свідчить про безтоварність цих фінансово-господарських операцій та призвело до незаконного заволодіння невстановленими особами державними коштами в сумі 15 023 тис грн», — йшлося у постанові слідчого, що цитується в судовому рішенні у цій справі.

Втім, суд, розглядаючи скаргу адвоката керівника «Віртус-ХХI», вирішив, що слідчий виніс постанову про порушення справи, ґрунтуючись на своїх припущеннях, і скасував її. Таким чином, справа була закрита і більше не згадувалася.

Однак така інформація все ж наштовхує на роздуми про те, як на держзакупівлях були зароблені 4,5 млрд грн, які приписують групі «ГазУкраїна-2009».

Коментуючи «тендерні успіхи», у прес-службі «ГазУкраїна-2009» заявили, що група «веде активну роботу на ринку України, в тому числі бере участь у тендерах, що проводяться в державних підприємствах».

«Зазначені тендери проводяться в суворій відповідності до вимог чинного законодавства, про що свідчать неодноразові перевірки відповідних державних органів. Всі зобов’язання, взяті на себе, групою компаній виконано в повному обсязі. Крім того, зазначені тендери — відкриті і прозорі, в них бере участь безліч інших господарюючих суб’єктів», — розповіли у прес-службі.

«У тому випадку, коли наші пропозиції виявляються найбільш вигідними замовнику, ми перемагаємо. Але говорити про названі вами обсяги і суми не доводиться. Все набагато скромніше», — наголосили у Курченка.

Зв’язки

Курченко є вкрай непублічною особою. Будь-які намагання зустрітися або поговорити напряму з цією людиною є марними. Всі контакти з журналістами здійснюються лише через прес-службу.

Більше того, про Курченка ніхто не хоче говорити. Навіть Олександр Ярославський, якій продав йому улюблену іграшку, уникає розмов про молодого харків’янина.

Але найчастіше у зв’язку з прізвищем Курченка вживають слово «Сім’я». Серед обізнаних людей існує думка, що харків’янин дружить із старшим сином президента Олександром Януковичем, а співпрацює з першим віце-прем’єром Сергієм Арбузовим.

Також у зв’язку з групою «ГазУкраїна-2009» часто спливає ім’я сина генерального прокурора Артема Пшонки. Щоправда, сам Пшонка категорично спростовує свій зв’язок з Курченком.

У прес-службі газової групи також запевняють, що жоден високий чиновник їх не підтримує: «Щодо натяків на зв’язок з вищими українськими чиновниками слід нагадати: такий зв’язок є протизаконним, корупційним, і компанія, яка будує цивілізований і прозорий бізнес, не може і не повинна собі дозволяти таких зв’язків».

«Постійні ж запитання на цю тему є прихованою формою порушення з боку журналістів базового демократичного принципу презумпції невинуватості. Не можна будувати суспільство, що базується на принципах цивілізованого ринку, порушуючи ці принципи», — по-філософськи зазначили у Курченка.

Справді, документально підтвердити якісь високі зв’язки групи «ГазУкраїна-2009» дуже важко. Однак «Економічній правді» вдалося дещо з’ясувати.

Слід Фірташа

До сфери впливу групи Курченка останнім часом відносять маловідомий харківський «Реал банк».

До осені 2011 року ця фінустанова належала страховій компанії «Лемма-Віте». Однак страховики продали свій банк. Після продажу виникла цікава ситуація, коли у банку відсутні власники істотної участі — всі акціонери мають пакети менше 10% акцій. Тож офіційно невідомо, хто фактично контролює «Реал банк».

Однак у системі розкриття інформації на фондовому ринку можна знайти дані про менеджмент установи.

Наприклад, член наглядової ради «Реал банку» Віталій Малько раніше обіймав посаду керівника фінансового відділу ТОВ «Експогаз», яке входить у групу Курченка. Член ревізійної комісії фінустанови Вікторія Бура раніше працювала менеджером у фінансовій діяльності однієї з «флагманських» структур «ГазУкраїна-2020».

А колишній директор департаменту з продажу природного газу ТОВ «ГазУкраїна-2020» Богдан Поп’юк є головою наглядової ради «Реал банку».

Найцікавіше, що, до переходу в групу Курченка Богдан Поп’юк багато років працював головою правління «Запоріжгазу» та «Івано-Франківськгазу». Ці облгази відносять до сфери впливу бізнесмена Дмитра Фірташа.

Складно повірити, що менеджера такого рівня можна легко перекупити. А от сумніватися в тому, що Фірташ має інтерес на всьому газовому ринку, не доводиться.

Також варто зазначити, що розквіт імперії Курченка стався в часи, коли паливно-енергетичний сектор країни курирував міністр Юрій Бойко. Чи знав нинішній віце-прем’єр про нову «зірку»? Цілком очевидно, що так.

Якщо не особисто, то напевно йому не могла не впасти в око компанія, яка монополізувала величезний ринок зрідженого газу. Більш того, надприбуток «ГазУкраїни-2009» отримувався за рахунок ДК «Укргазвидобування», яке курирує товариш Бойка – Дмитро Фірташ.

Можна навіть сказати так: якщо б Фірташа не влаштовував існуючий розклад на ринку скрапленого газу, то «свій» міністр уже давно перекрив би існуючу схему.

Те ж саме стосується величезного впливу групи Курченка на ринку імпортних нафтопродуктів. В окремі місяці складалася унікальна ситуація: ті оператори АЗС, які називають себе «імпортерами», насправді купували пальне всередині України, у групи Курченка. Чи знав про це Бойко? Напевно, адже його міністерство безпосередньо регулює «стелю» цін на ринку нафтопродуктів.

Щоправда у прес-службі GroupDF заявили, що їх корпорація, «ГазУкраїни-2009» та «Реал банк» не є афільованими структурами. Не підтвердили зв’язок з Фірташем і Бойком й у групі Курченка. «Група „ГазУкраіна-2009“ не є партнером ні пана Фірташа, ні пана Бойка», — зазначили у прес-службі.

Однак «Економічній правді» вдалося виявити ще один цікавий зв’язок Курченка.

Донецький слід

Як вже зазначалося, «ГазУкраїни-2009» та структури, які відносять до неї, зареєстровані на різних невідомих осіб.

"КМК-Ойл"

Однак сам Курченко офіційно є співзасновником ТОВ «КМК Ойл», що зареєстроване у селищі Васищеве Харківської області. Ця компанія з’явилася ще в кінці 2006 року, а її видом діяльності є оптова торгівля паливом. Ще одним співзасновником «КМК Ойл» значиться мешканець Запорізької області Олександр Поздняков.

Але виявилося, що «КМК Ойл» заснувала ще одну компанію в місті Макіївка — ТОВ «Марснабгаз». Адресою останньої значиться адміністративно-побутовий корпус Донецької газонаповнювальної станції скрапленого газу ПАТ «Донецькоблгаз».

"Марснабгаз"

Офіційно «Марснабгаз» не має телефону. Основним видом діяльності компанії є здавання в оренду власного нерухомого майна. Але «КМК-Ойл» Курченка має лише 50% ТОВ «Марснабгаз». Їхнім партнером є мешканець Донецька Євген Миколайович Масс. І тут починається найцікавіше.

Євген Масс є акціонером ПрАТ «Макіївкагаз» і навіть обіймає посаду голови наглядової ради товариства. Іншим акціонером цього міськгазу також була його сестра Оксана Миколаївна Масс. Основним її місцем роботи є посада першого заступника глави правління держкомпанії «Газ України» — «дочки» «Нафтогазу».

Сім'я Масс. Фото persona21vek.com.ua

Більше того, батько Оксани та Євгена Микола Масс є головою правління «Донецькоблгазу», депутатом Донецької облради від Партії регіонів і дуже шанованою людиною у столиці Донбасу.
Згідно з офіційною біографією, Микола Масс працює у газовій сфері з часів Леоніда Брежнєва і є кар’єрним газовиком. Керівником «Донецькоблгазу» він став за часів першого прем’єрства Віктора Януковича.Більше того, батько Оксани та Євгена Микола Масс є головою правління «Донецькоблгазу», депутатом Донецької облради від Партії регіонів і дуже шанованою людиною у столиці Донбасу.

Але і це ще не все. Найбільшим акціонером «Донецькоблгазу» досі є держава через «Нафтогаз». Але 24% акцій компанії також належить Володимиру Шелудченку. Також ця людина, разом з родиною Масс, була акціонером того ж «Макіївкагазу».

Найбільшим кар’єрним успіхом Шелудченка була посада глави «Нафтогазу», яку він обіймав за часів другого уряду Януковича — з серпня 2006 року до лютого 2007 року. Вважалося, що Шелудченко є людиною тодішнього куратора паливно-енергетичного комплексу Андрія Клюєва.

Однак ще у ті часи ділові видання називали Шелудченка «улюбленим енергетиком» Януковича. Зазначалося, що вони є давніми знайомими.

В інтернеті про родину Масс мало згадок, але ті, які є, також дозволяють скласти уявлення про впливовість. Наприклад, Оксана та Євген Масс були в складі делегації фонду «Православний Крим» і особисто вітали Московського патріарха Кирила.

На іншому релігійному сайті «Донбас православний» можна знайти новину від 2010 року про те, що Микола Масс брав участь у церемонії підключення до газової мережі села Сергіївка Слов’янського району Донецької області.

Микола Масс та Віктор Пшонка

Це рідне село генпрокурора Віктора Пшонки, який разом з начальником «Донецькоблгазу» брав участь у тій церемонії.

* * *

Джерела «Економічної правди» стверджують, що Сергій Курченко справді спілкується з першим заступником глави правління державної компанії «Газ України» Оксаною Масс. Однак жодних подробиць цього спілкування з’ясувати не вдалося.

У прес-службі харківського бізнесмена на питання про зв’язки з родиною Масс відповіли цікавим чином: «Група „ГазУкраїна-2009“ знайома із зазначеними особами, але комерційних проектів не веде».

Редакція також зверталася до ДК «Газ України» з проханням про коментар самої Оксани Масс, але відповіді не отримала. Втім, ЕП все ще чекає на відповідь і готова її опублікувати.

У прес-службі Курченка також переконують, що не мають жодних партнерських відносин з провідними бізнесменами країни. Однак повірити в це важко.

Звісно, наведені вище зв’язки жодним чином не є доказом якихось гріхів. Можливо, це просто ділові знайомства та невеликі партнерські проекти. Однак загальновідомо, що в Україні «високі» знайомства — запорука успіху. Можливо, саме там варто шукати відповідь на питання, звідки з’явилася газова група, про яку ніхто не хоче говорити.

Сергій Щербина, Економічна правда

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

«Укртрансгаз»: через пенсіонера до президента?

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Два охоронці та пенсіонер з Донецька за рік отримали від державного «Укртрансгазу» 1,7 млрд грн. Спроба простежити, кому дістаються колосальні державні гроші, привела до сина президента. Для різноманітності — молодшого.

Фірми «Укртурборемонт», «Турболінкс», «Турботрейд» та «Промінвеставтоматика» з часу їх заснування отримали на тендерах майже 2,5 млрд грн.

Усі тендери, в яких брали участь ці чотири компанії, проводилися винятково в системі державної компанії ПАТ «Укртрансгаз» та його дочірніх підприємств.

Більше того, у всіх досліджених випадках ці чотири компанії були єдиними учасниками тендерів, конкуруючи тільки між собою.

Однак ані така дружність, ані однакові адреси у двох фірм, ані номери міських телефонів, які відрізнялися однією останньою цифрою та були ніби встановлені у сусідніх кабінетах, не збентежили чиновників.

Перші ж кроки у дослідженні донецьких ТОВ виявили: місця реєстрації компаній з мільярдними оборотами — це складські приміщення та кімната над магазином канцтоварів. Фактична ж адреса — викуплений в середині 1990-х років третій поверх старої шкільної будівлі, переобладнаної під «офісний» центр.

«Золотий лев» на броньованих дверях, повний набір фірм всередині. «Узагалі, Вадим Миколайович — я. Ви щодо якого підприємства взагалі хочете говорити?» — цікавиться Вадим Плетень. Він — засновник і директор ТОВ «Укртурборемонт».

Це «найменша» фірма. У 2010 році вона відхопила у «Укртрансгазу» 50 млн грн, вигравши їх у згаданого «Турботрейду». Більше у тендерних змаганнях «Укртурботрейд» не використовувався, а з 2011 року проходить процедуру ліквідації.

Втім, під час нетривалої розмови Плетень з колегою виказують обізнаність у справах і «Турболінксу», і «Турборемонту».

Складається враження, що Вадим Миколайович просто не пам’ятає, де він записаний директором, і яку з фірм заснував.

Компанії, які нібито змагаються між собою за величезні державні замовлення, пов’язані не лише спільною адресою. Засновники й директори трьох фірм навіть внесли одне одного в друзі у соціальній мережі «Однокласники».

Вадим Плетень — «Укртурборемонт», Олександр Пінчук — «Промінвеставтоматика», Андрій Ігнатов — «Турботрейд» позначені один в одного як «колеги». Правда, зараз там залишився один Ігнатов. Вони і справді колеги — не тільки за участю в оборудці, але і за способом життя та «основною» професією.

Вадим Плетень, засновник та директор ТОВ «Укртурборемонт», сума тендерів — 50 млн грн, донедавна проживав у п’ятиповерховій «хрущівці» на межі Донецька і Макіївки.

За свідченням сусідів, працює охоронцем. Найімовірніше — в офісі, де його й зустріла знімальна група каналу TBi.

Коментуючи тендерну діяльність свого офісу, обмежився словами: «Треба ж комусь країну піднімати, газотранспортну систему».

Вадим Плетень

Віталій Дударець, засновник ТОВ «Турболінкс», сума тендерів — 1 млрд грн, проживає у «хрущівці» на околиці Макіївки. За розповіддю сусіда — працює охоронцем.

Олександр Пінчук, засновник та директор ТОВ «Промінвеставтоматика», сума тендерів — 560 млн грн, проживає у «хрущівці» на околиці Макіївки. За свідченнями зятя — тривалий час працював на горілчаному заводі. Зараз — пенсіонер.

Володар пенсіонерів

В адміністрації будівлі, де розміщено офіс «рятівників» української ГТС, повідомили: третій поверх його теперішній власник викупив ще наприкінці 1990-х років. Належить офіс Андрію Забашті. Не публічному, але, вочевидь, масштабному підприємцю.

У 2004 році серед співзасновників компанії Забашти «Укрнефтегазразведка» були присутні власник мережі «Амстор» Володимир Вагоровський та Валерій Коновалюк.

Дружина ж підприємця з 2009 року — рівноправна співзасновниця Вагоровського у ТОВ «Транс-будінвест». (Компанія Вагоровського із спорідненою назвою «Транс-буд» — будівельник магазинів мережі «Амстор».) У той же період Забашта певний час очолював компанію «Софія-Інвест» власника Inter Car Group Леоніда Юрушева.

«Укртнефтегазрозведка» була зареєстрована за тією ж адресою, що і тендерні переможці «Укртрансгазу», а її директором був записаний Вадим Плетень.

Водночас, подальше розслідування показало, що нинішня діяльність офісу пов’язана з іншою персоною — власником групи «Метал Юніон» та другом молодшого сина президента Русланом Циплаковим.

Куди йдуть мільйони

Автор звернувся в “Укртрансгаз”, який роздає на тендерах мільярди, із питанням, чи подібні переможці не викликають у чиновників підозр. В «Укртрансгазі» відповіли: перемога донецьких ТОВ є цілком обґрунтованою.

«Згадані у вашому запиті компанії „Турболінкс“ і „Турботрейд“ є уповноваженими дистриб’юторами компанії General Electric в Україні, тому вони пройшли кваліфікаційний відбір.

Ми не вбачаємо нічого надзвичайного в тому, що згадані у вашому запиті три компанії беруть участь у тендерах „Укртрансгазу“ вже третій рік — це підприємства, які мають договори із заводами-виробниками», — йдеться у відповіді.

Представництво General Electric не дотримало обіцянки надати коментар з приводу співпраці з компаніями «Турболінкс» та «Турботрейд». Однак автору вдалося простежити, куди ці поважні фірми далі перераховують тендерні мільйони.

Автор дослідив історію платежів однієї з компаній — «Турболінкс». Протягом 2012 року вона отримала від «Укртрансгазу» 350 млн грн. Характерно, що крім державної газової компанії, у цієї фірми більше ніхто нічого не купував.

Однак цікавішими виявилися подальші перерахування державних коштів. Вони не потрапили до General Electric, як можна було очікувати від офіційного дистриб’ютора.

Карта витрат

250 тис грн — 0,07% отриманих коштів — перераховано компанії «Котрис». Це гроші, які можна вважати витраченими «на справу». «Котрис» понад 12 років працює на ринку автоматизації, а з «Укртрансгазом», за свідченнями працівників, працює з 2000 року.

Фірма встановлює обладнання та автоматизує виробничі процеси. Компанія навіть деколи вигравала укртрансгазівські тендери, однак середня сума угоди зазвичай становила 200-300 тис грн, а за весь час — близько 65 млн грн.

100 тис грн становили адміністративні видатки «Турболінксу». 40 тис із цієї суми — перерахування донецькій авіакомпанії. Вочевидь, за перельоти до Києва.

349,5 млн грн з 350 млн грн було перераховано невідомим «транзитним компаніям», зареєстрованим протягом 2012 року.

18,5 млн грн отримало ТОВ «Ісприт лтд», 125 млн грн — ТОВ «Юнас груп», 205 млн — ТОВ «Трейд груп стиль».

Дослідження найбільшого постачальника, «Трейд груп стиль» показало: сюди ж скидають кошти й інші переможці торгів «Укртрансгазу»! «Турботрейд» у 2012 році надіслав сюди 250 млн грн, «Промінвеставтоматика» — 65 млн грн.

Цілий рік «прокладка» накопичувала кошти, щоб з вересня перерахувати їх далі, на такі ж «транзитні» фірми.

Понад півмільярда державних гривень розчинилися серед фірм-одноденок, зареєстрованих за кілька місяців до перерахування коштів. Однак реєстраційні дані «Трейд Групп Стиль» дозволили визначити причетного до оборудки.

Команда

ТОВ «Трейд груп стиль» та ще кілька «товок» з цієї схеми реєструвалися у київській компанії «Віртуальний офіс». Номер телефону, який організатор схеми залишив при реєстрації фірми, належить донецькому відділенню Південкомбанку. Заступник керівника відділення підтвердила, що така фірма у них обслуговується.

— «Трейд груп стиль» і «Трейд стайл» у вашому відділенні обслуговуються?

— «Трейд груп стиль» — так.

— Чому взагалі реєстраційні дані транзитної компанії ведуть у відділення Південкомбанку?

— А куди вони мають вести?

Південкомбанк — фінансовий сегмент промислової групи «Метал Юніон» донецького бізнесмена Руслана Циплакова.

Це пояснює, чому, крім «турбокомпаній» трансгазу транзиткою «Трейд груп стиль» активно користуються інші компанії групи.

У 2012 році близько 5 млн грн сюди перерахувала девелоперська компанія «Глобус Плюс», півмільйона надійшло від ТОВ «Юніоіл», понад 5 мільйонів — від охоронної фірми «Скат ПКБ».

Вистачає Циплакову і політичного впливу. Компанії «Турболінкс», «Укртурборемонт», «Турботрейд» та «Промінвестенерго» почали вигравати тендери «Укртрансгазу» відразу після того, як Віктор Федорович Янукович став президентом, Віктор Вікторович Янукович — молодшим сином президента.

А власник «Метал Юніон» Руслан Циплаков — другом сина президента та його партнером за спортивною командою. Великі шанувальники автоспорту Циплаков та Янукович удвох очолюють Fеrrari Team Ukraine.

* * *

Варто зазначити, що це розслідування не стверджує, що за 2,5 млрд грн «Укртрансгаз» не отримав нічого, і всі гроші було вкрадено. Повинно було постачатися якесь обладнання, підписані контракти — закриватися актами прийому-передачі та виконання робіт.

Однак за використання подібних схем встановити, чи витрачав той же «Турболінкс» на реальні послуги «Укртрансгазу» щось понад 0,07% отриманих коштів, неможливо.

Після виходу матеріалу у ефір на кількох ресурсах з’явилося розтиражоване повідомлення директору ТОВ «Турболінкс» Олени Савєнкової.

«Тендеры „Укртрансгаза“ позволяют нам оказывать услуги без предоплаты или с минимальной предоплатой. Таким образом, полный расчет по договорам происходит после выполненных работ, зачастую через семь-восемь месяцев после их начала. У „Укртрансгаза“ перед нами всегда очень большая задолженность, и мы сознательно подобным образом работаем с нашими партнерами».

Ця відповідь жодним чином не пояснює розпорошення 99,93% коштів по новостворених «транзитках». Нехай ці кошти і отримані від «Укртрансгазу» із запізненням на сім місяців. Та принаймні із слів пані Савєнкової можна зрозуміти, чому її формальний роботодавець живе на околиці та підробляє охоронцем.

Денис Бігус, журналіст «Знаку оклику» та Tender News, TBi

nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро

«Джинсою» припудрена «сім’я»

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Головна «родина» країни зайнялася власним іміджем. «Сім’я», яка постійно нарощує контроль за країною, насправді має системну проблему – вона цілковито і повністю базується на головному «родинному» стовпі – Вікторові Януковичу.

За таких умов та за наявних можливостей цій групі життєво важливо диверсифікувати політичні ризики – тобто мати у політичному резерві не лише Партію регіонів, в якої декілька акціонерів, але й власні політичні одиниці.

Йдеться, в першу чергу, про молоде покоління – людей, які через близькість до Олександра Януковича та всупереч всім законам НR Management, несподівано опинилися серед головних управлінців країни.

Рівень їхнього впливу на процеси не може не викликати суспільного інтересу, висота посад не дає можливості позиціонуватися як «менеджмент середньої ланки».

Необхідність «виходу в люди» для нових державних управлінців рівня Сергія Арбузова, Юрія Колобова та Олександра Клименка очевидна не лише з огляду на суспільний інтерес, який для цих людей навряд чи є зрозумілою категорією.

Політика – річ публічна, і тотально змінити це не в силах навіть головна сім’я країни. Проте, можна певним чином модифікувати.

Тож сьогодні «сім’я» взялася за специфічне публічне просування своїх головних менеджерів. Переважно з допомогою технологій. Так, журналісти виявили «поради» про те, як висвітлювати «провали Азарова» в ЗМІ.

Логіка зрозуміла – за все мають відповісти пенсіонери, бо «нова команда» має почати з «нового» і позитивного листа. Проте, з образом «нової команди» є певні складнощі.

Люди, які всіляко уникають прямого спілкування з журналістами, публічних виступів та зустрічей, які є цілковитим інкогніто для 98% українців, обирають для публічного позиціонування найпростіші способи – позавішувати своїми обличчями та малозрозумілими середньостатистичному українцеві тезами всю столицю та закидати ЗМІ «джинсою».

Причому, в даному разі навіть за гроші платників податків. Оскільки формально на лайт-боксах по всьому місту піарили не Арбузова, а минулорічний 45-й номер державного видання – Вісника податкової служби України. А обкладинку 47-го номера «прикрашало» вже обличчя Олександра Клименка.

На перший погляд дивно, чому голова Нацбанку давав інтерв’ю не «своєму» Віснику НБУ, а «сусідньому» ДПС. Вочевидь, відповідь криється у накладах першого та останнього.

Вісник НБУ видається середньомісячним тиражем 525 штук, з них 466 передплатників.

Натомість Вісник ДПС «скромним» можна назвати хіба що в плані контенту та впливу на інформаційне середовище.

Його накладу можуть позаздрити реально впливові та фахові тижневики – 88 700 примірників. В ДПС відмовилися відповісти на запит щодо розподілу частки поміж передплатниками та вільними читачами.

Скільки ж обходиться бюджету 90-тисячний Вісник податкової, прикрашений обличчями Арбузова та Клименка?

Заступник голови ДПС Андрій Ігнатов відповів ІМІ, що в бюджеті за минулий рік коштів як на видання Вісника, так і на обслуговування його видавця, передбачено не було. Чому?

Позаяк Державне підприємство «Сервісно-видавничий центр Державної податкової служби України», а саме ця структура є видавцем, зареєстровано лише в серпні 2012 року.

Винятково зовнішньою рекламою просування помітних фейсів це одностороннє «спілкування з народом» не обмежилося. Інший перевірений спосіб нав’язування самих себе масам – джинса.

Головні «меседжі» технологів Банкової досить невибагливі, і їх легко можна простежити в різних замовних публікаціях.

Спершу було – «через стабільність до процвітання», потім – «руїну подолано, стабільність досягнуто», після виборів «дякуєм за довіру» і – «доверие оправдаем».

Ідилічні повідомлення у пресі про «покращення», за оцінкою Інституту масової інформації, зазвичай потрапляють в розряд замовних матеріалів, простіше «джинси».

В методології визначення «джинси» серед іншого, є такі критерії як «протокольні» матеріали з заходів чиновників/політиків, в яких відсутня зрозуміла суспільно-важливої новина” та «цілком або майже ідентичний матеріал, надрукований в інших ЗМІ».

Очевидно, що статті про вишки в Чорному морі, які «наше всьо», Нацбанк як «твердиню України» та про тяжку працю головного митаря країни щодня і щоночі на благо бюджету підпадають під ці прості критерії.

Деякі газети, як приміром «Факты», чи «Комсомолка», подають такі матеріали у відкриту, без жодної рубрикації, що натякали б на їх рекламно-замовний характер.

Газета «Сегодня» придумала для них з десяток рубрик та вимислює щоразу під новий привід, на кшталт «Официально», «Точка зрения», «Анонс» та інших, виписавши наприкінці видання дрібними літерами, що під такими рубриками статті друкуються на правах реклами.

В цей спосіб газета легко підтверджує розуміння експертів про замовний характер подібних публікацій. Під того ж Арбузова зовсім нещодавно з’явилася рубрика «Финансовый рынок».

Схоже, що вибори суттєво зменшили бюджети основних політичних сил, котрі тепер припинили видатки на обробку виборців, тобто на «джинсу».

Зате, ресурсу вистачає у «сім’ї». Головні герої «джинси» у післявиборчий період – вже згадані Арбузов та Клименко.

Схема тут далеко не інноваційна – імені Казбека Бектурсунова, який у такий спосіб «крутив» ще Льоню «Космоса» та головну невдаху виборців 2012 Наталю Королевську.

Інтерв’ю тижневику «Коментарі» під «життєствердним» заголовком «Валютних спекулянтів ми швидко заспокоїмо» з винесенням на обкладинку пішло протореним шляхом інтерв’ю того ж тижневика з Королевською – номер від 30 листопада 2012 року красувався на сіті-лайтах по Києву ще й наприкінці січня.

Арбузов своє публічне позиціонування донедавна пов’язував саме з Нацбанком. Для прикладу, заголовки з масових щоденок: “Представитель НБУ Сергей Арбузов: «Гривня будет продолжать укреплять свои позиции, а долар – дешеветь» («Факты» від 29 листопада), «Нацбанк отвяжет гривну от доллара» («Комсомолка» від 24 листопада).

Олександр Клименко постає як спеціаліст, здатний «качественно воплотить в жизнь задания, поставленные перед новым ведомством президентом Украины» – цитата зі слів Сергія Арбузова при представленні нового міністра.

Сам же новоспечений міністр любить говорити про створення інвестиційного клімату, яке в реальності чомусь стосується найбільш крупних платників податків, – а також про те, як «запровадження національних стандартів трансфертного ціноутворення дозволить запобігти виведенню з України майже 100 мільярдів гривень».

Об’єднання ж митниці та податкової вважає правильним кроком, здатним підняти Україну в міжнародних рейтингах.

Клименко останні місяці став частим гостем і в телеефірі, до того ж винятково в позитивному аспекті. На телеканалах добре знають, чим загрожують перевірки податкової за нинішнього стану правової системи країни.

Все дуже просто, без особливого креативу, зате надійно і безболісно: ніхто не відповідає на незручні питання, не зустрічається з критично налаштованими експертами, не веде діалогу, а забезпечує собі рейтинги пізнаваності.

Інша справа – ефективність такого піару. Ті, хто радить своїм клієнтам такий «зручний шлях», прямо зацікавлені отримувати подібні замовлення, тож мусять розповідати про його результативність.

Але цей результат прямо продемонструвала нинішня колега «нової генерації сімейних політиків» Наталя Королевська. Впізнаваність зовсім не означає політичного рейтингу.

Та, зрештою, рейтинг потрібен лише у тому разі, якщо в країні лишається інститут вільних виборів, інакше – вистачить лише засвітки чиїхось облич та звикання до них мас. Все інше – справа техніки, технологій та наявності інформаційних ресурсів.

Роман Кабачій, Вікторія Сюмар, ІМІ, для Української правди