?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry Share Flag Next Entry
Про скандал навколо «продажу Врадіївської ходи»
nacburo, національне бюро розслідувань, нацбюро
nacburo

Запись опубликована НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ. Please leave any comments there.

Обіцяла я написати окремий пост про скандал, пов’язаний з чи то мєнтовським, чи то гебешним відео, на якому Сергій Мельниченко та Ігор Мазур-Тополя, люди, яких я знаю багато років, ведуть перемовини про «зливання» Врадіївської ходи за 100 тисяч доларів, і нібито беруть завдаток.
Обіцяла — значить, пишу. З важким серцем.

Ось це відео.

Ось повний запис прес-конференції, на якому Мазур і Мельниченко пояснюють свою версію того, що відбулося. За їхніми словами, грошей (чи «куклу» грошей) вони не брали (на відео цього справді нема), а пішли на цю зустріч і вели ці розмови, бо хотіли вивідати плани влади і не допустити провокацій і кровопролиття.

Звісно, що ситуація дуже-дуже негарна. Хлопці (Мазур і Мельниченко) у ній виглядають або політичними заробітчанами, або, перепрошую, лохами, які хотіли погратися з владою у шпигунські ігри — і при цьому дали їй розкішний компромат на себе, який можна негайно оприлюднювати, а самі не подбали ні про свідків зі свого боку, ні про аудіо- чи відеофіксацію розмови. Знаю, що у структурі, до якої входить один з хлопців, є підготовлені люди, які могли б забезпечити прикриття такої зустрічі. Мене дивує, чому до них не звернулися.

Також мені дивно, чому представники влади запросили на цю зустріч і гроші запропонували людям, які, наскільки мені відомо, не були серед організаторів Врадіївської ходи і навряд чи могли (особливо Мазур) якось вплинути на перебіг подій.

Вчора я була дуже-дуже зла. Я завжди стаю зла, коли чую про якийсь громадський активізм за гроші.

Ні, я крізь пальці дивлюсь на те, коли громадські активісти за гроші захищають когось від рейдерів. Бо будь-якій організації потрібні кошти на діяльність, а під час рейдерських конфліктів обидві сторони б’ються за великі гроші, які чекають їх в разі перемоги — тому ніхто не зобов’язаний захищати їх безкоштовно.

І зовсім інша річ — коли за гроші беруть або не беруть участь в акціях, пов’язаних з мовними, державними, патріотичними питаннями, з питаннями бєспрєдєлу міліції тощо.

Проплачені активісти (передусім, звичайні «прапороносці») роблять зло, масштаби якого важко осягнути. Люди ж не дурні, вони бачать, коли акції проплачені, і безкоштовно, за ідею, виходити не хочуть, щоб не відчувати себе лохами, за яких хтось узяв гроші і поклав собі до кишені.

Більше того, я сприймаю тих, хто платить за акції, мало не як особистих ворогів, тому що сама вже майже 10 років беру участь у «двіжі» і за весь цей час не взяла ні копійки. З моєї дзвіниці це виглядає так, що я роками, надриваючись, пхаю якийсь важкий вантаж вгору — безкоштовно, за ідею, а хтось за гроші цинічно, в мене на очах, потрошку скидає це вниз…

Але минула доба, і мій гнів улягся.

Я зрозуміла, що не варто взагалі роздмухувати цю тему.

Що ці двоє — далеко не найгірші з тих, кого я знаю.

Що вони вже тепер навчені гірким досвідом і більше з професійними шахраями в такі ігри не гратимуться. Що не варто їх «добивати».

Що будь-які скандали і розборки вигідні лише ворогам, для цього вони й роблять такі підстави — щоб ми тут чубилися і про них забули.

І ще одне. Зробимо для себе висновок, як працює влада. Щоправда, нічого нового ми з цієї історії про її методи не дізналися, але хай вона буде для нас як нагадування. Спілкуючись з представниками влади або просто з малознайомими людьми, які не користуються нашою довірою, пам’ятаємо, що кожне наше слово і кожна дія можуть бути використані проти нас. Не говоримо і не робимо нічого, що можна буде потім трактувати не на нашу користь.

Олена Білозерська, bilozerska.livejournal.com



Comments Disabled:

Comments have been disabled for this post.